В Україні цю жваву тваринку ви віднайдете в полі, на базарі, у різдвяному вертепі, у промовах сучасних політиків, ба навіть у в’язниці...
В Україні цю жваву тваринку ви віднайдете в полі, на базарі, у різдвяному вертепі, у промовах сучасних політиків, ба навіть у в’язниці. Героїня різноманітних приповідок, казок, фразеологізмів та незмінна учасниця святкових зимових ритуалів допоможе зібрати щедріший урожай та підкаже, як подолати ворогів
Ярослава ТИМОЩУК
Водіння кози є одним із найдавніших українських різдвяних обрядів, що відбувається 13 січня — на Щедрий вечір. Науковці помітили схожість звичаю із римськими Брумаліями — святом на честь бога вина й родючості Діоніса, що відзначали з 24 листопада по 25 грудня. Учасники дійства надівали цапині маски, веселилися й ворожили. Астрономи ж зазначали: у зимовому небі одним із найяскравіших є сузір’я Візничого, а головна зірка в ньому – Капелла, що у перекладі на слов’янські мови означає «коза». Ймовірно, цю зірку найліпше було видно саме в Маланчин (він же – Щедрий) вечір. За прикметами, зорі віщують родючість, відтак народна уява ототожнила Капеллу з відомою свійською твариною. Обряд водіння кози змінювався впродовж століть. У давнину жерці водили священну тварину, яка асоціювалася з божеством і вважалася народним тотемом. Нині звичай трансформувався в пародійно–гумористичну виставу. Гурт парубків ходить по хатах із символічною зіркою-провісницею. Роль Кози зазвичай виконує малий хлопець. Він одягає навиворіт кожуха, прилаштовує прикрашені стрічками і дзвіночками роги й носить у руках або на обличчі маску кози. У святковій містерії також беруть участь Дід, Баба, Жид, Жидівка, Циган, Циганка, Шандар, Лікар, Козак, Журавель. Вони розігрують сценки доїння кози, її продаж на ярмарку, вбивство та лікування, танцюють і примовляють: «Го–го–го, коза, го–го, сірая…». Етнограф Олександр Знойко записав обряд на Чернігівщині, де коза уособлює поневолений Московським царством український народ. Відчитується й натяк на спосіб визволення – збройний опір: лікаря для померлої кози шукає озброєний козак. Від цього обряду походить і український вислів «водити козу», що означає імітування бурхливої, але безрезультатної роботи або діяльності з негативними наслідками. Сучасне значення фразеологізму таке: колективне розпивання алкогольних напоїв упродовж одного або кількох днів у різних місцях. Коза є популярним образом в українській фразеології. «Устигнеш із козами на торг» – говорять людині, котра поспішає без потреби. «Сунутися зі своїми козами на торг» – це встрявати в щось, виявляти небажану цікавість або ініціативу. «І кози ситі, і сіно ціле» – скажуть по завершенні справи, яка владналася без шкоди й збитків. «Не на тій козі під’їхати» — означає не знайти потрібного підходу. Людям, яких хочуть провчити, «показують, де козам роги правлять». Можна й «набити, як Сидорову козу» – тобто сильно, жорстоко, безжалісно. Цап у народі наділений ще меншою цінністю, ніж коза. Його дискримінують у стадах, адже на гурт кіз припадає всього кілька особин чоловічого роду. Це знайшло відображення у фразеологізмах «ні за цапову душу» (намарно, ні за що), «смердіти як цап» (різко, неприємно пахнути), «цап–відбувайло» або «козел відпущення» (людина, на яку перекладають чужі провини і яка несе відповідальність за інших). Завдяки цапу маємо глузливе означення росіян, яких через звичку носити довгі бороди назвали кацапами. Українці ж носили лише вуса. «Цапом» називають невірного чоловіка, бабія. «Чому всі чоловіки козли?» – одне з найпопулярніших обговорень на жіночих форумах в інтернеті. На цю тему складено чимало анекдотів: «Любов настільки зла, що навіть козлів на всіх не вистачає». «Зазвичай жінки називають козлами тих, кого їм не вдалося зробити баранами». «Козлами, які заважають нам жити», назвав своїх політичних опонентів Віктор Янукович напередодні президентських виборів у 2004 році. «Я верю, что сильных и здоровых людей намного больше, чем этих козлов, которые нам мешают жить!» – заявив тоді прем’єр-міністр на зустрічі з виборцями на Луганщині. Із «козою-дерезою» порівняла себе свободівка Ірина Фаріон під час презентації своїх книжок торік в Одесі. Її начебто не хотіли пускати до місцевого культурного центру, де мала виступити. «Коза–дереза» – головна героїня однойменної казки, нахабна персонажка, яка спекулювала на чужій доброті й обманювала. «Козою» називають піднятий угору кулак із розтисненим мізинцем та вказівним пальцем і направленою вперед долонею. У буддистів цим жестом відганяють злих духів. У «Словарі української мови», виданому в 1907—1909 роках за редакцією Бориса Грінченка, серед інших подаються такі значення слова «коза»: = музичний інструмент, волинка; = весняна гра, яка полягає в тому, що дівчину, яка зображає козу, дражнять інші, а вона за ними бігає. Кого піймає – той і стає козою; = тюрма; = переяславська назва семінариста; = частина ділянки на полі, яку треба прополоти.
