Засоби масової інформації один за одним повідомляють, що комедійний серіал «Останній москаль» на телеканалі «1+1» б’є всі можливі рекорди популярності. Це, кажуть, найбільш рейтингова стрічка, починаючи з 2009 року. За 5 днів в інтернеті вона набрала понад 3 мільйони переглядів
Засоби масової інформації один за одним повідомляють, що комедійний серіал «Останній москаль» на телеканалі «1+1» б’є всі можливі рекорди популярності. Це, кажуть, найбільш рейтингова стрічка, починаючи з 2009 року. За 5 днів в інтернеті вона набрала понад 3 мільйони переглядів
Василь УЛІЦЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Волинь-нова»
Автори комедії стверджують, що своєю роботою хотіли створити гарний настрій і висміяти «культурні стереотипи». Подивився кілька серій, проте враження в мене склалося зовсім інше: вони їх не висміюють, а навпаки – працюють на утвердження стереотипів, які вже існують, і які нам століттями нав’язують з Москви. Майже «класика»: з одного боку – російськомовний «москаль» – інтелігентний, освічений, багатий, з іншого – україномовні гуцули – недалекі, але хитруваті. Закохана в нього дівчина-вчителька одразу переходить на вищу мову, і щебече «по-русскі». Москва більш-менш реальна, з 21-го століття – з хмарочосами, нічними клубами і дорогими машинами. А Карпати застрягли десь у часах Івана Франка. Чомусь майже всі гуцули у фільмі ходять у вишиванках, наче зібрались до церкви на велике свято. А архітектура і побут села Великі Вуйки, де відбуваються основні події, – ніби не з реального часу, а з того-таки музею архітектури і побуту. А ви бачили, які в гуцулів сучасні особняки?! Хоча місцями буває смішно – комедія ж бо. Але зовсім нема відчуття, що це українці дивляться на себе збоку і сміються, а є враження, що це росіяни дивляться на нас і сміються, утверджуючись у своїх стереотипах. Пригадуєте серіал на телеканалі ТЕТ про недоумкуватого суржикомовного Вітальку (дійсно, як ще може говорити такий дивак)? Серіал «Останній москаль» своїм загальним рівнем нагадує мені «Вітальку», тільки тут замість нього – купа гуцулів. Звісно, і таке кіно має право на життя. Але не зрозуміло, навіщо його на увесь світ оголошувати «патріотичним» і ледь не нашою першою перемогою на інформаційно-кіношному фронті? Бачили вже таких вітальків, нічого нового. У Москві їм точно будуть аплодувати! Проте в одному варто погодитися з хором тих, хто хвалить «Останнього москаля», якого позиціонують як суто «український» серіал: його суперпопулярність свідчить про те, що наш народ скучив і потребує свого, рідного, національного кінопродукту. Та от сказати, що він «свій», язик не повертається. Бо мало, певно, для цього одного вуйка чи навіть кількох, які на тлі гір говорять між собою дистильованою і неживою українською мовою. Так і хочеться сказати: «Най би шляк трафив такого «Останнього москаля»...
