Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу заступник відповідального секретаря газети «Волинь-нова» Валентина БЛІНОВА...
Чим переймалася і з чого дивувалася впродовж останнього часу заступник відповідального секретаря газети «Волинь-нова» Валентина БЛІНОВА
…РОБОТЯЩОЮ НЕВІСТКОЮ НАШОГО ПРЕЗИДЕНТА Декларації з десятками мільйонів гривень, які нібито заробили торік слуги українського народу, вже нікого не дивують. Виборці ж бо добре знали, що на минулих парламентських перегонах голосували за «товсті гаманці». Вони не схудли навіть під час економічної кризи, збройного протистояння на Сході, гривневої нестабільності. Обираючи торік главу держави, усвідомлювали, що найвищу владу віддаємо небідній людині. Але тоді важко було уявити, що наш Президент — Президент однієї з найзлиденніших держав за рік збагатиться майже на 370 мільйонів гривень! Його статки щодня зростали на мільйон, відтак зайняв шостий рядок у рейтингу найбагатших українців за версією журналу Forbes. Навіть його невістка, дружина Олексія Порошенка, теж народного депутата України, стала мільйонеркою. Як топ-менеджер консалтингової фірми McKinsey & Company вона встигла і 1 мільйон 293 тисячі гривень заробити, і в червні синочка народити. От яка роботяща невістка в нашого Президента! Можна було б довго перелічувати, скільки і чого (квартир, земельних ділянок, дорогих автівок) за рік настаралися наші дорогі народні депутати і високопосадовці, але негоже, кажуть, рахувати гроші у чужих кишенях. От тільки муляє у їхніх деклараціях одне слово — заробили. Бо, як на мене, заробляє лікар, учитель, фермер, учений, письменник, програміст, бухгалтер, токар, двірник — своїми руками, розумом, талантом. А те, що відкрили народу парламентарі та чиновники в своїх звітах, потекло на їхні рахунки з активів, дивідендів, оборудок. Насправді заробили вони лише те, що офіційно записано у відомостях про зарплату. Та й судячи з того, що країна тупцює на місці, попри гучні заяви і навіть публічні арешти, корупція процвітає, а замість реформ маємо лише голослівні запевнення, то законно обрані, вкотре перезавантажені у владу олігархи навіть скромної зарплати не варті. Якби були справді патріотами, то всі мільйони, що припливли на їхні рахунки, віддали б у державний бюджет. Дивись, тоді не треба було б клянчити гроші в МВФ та Євросоюзу, й оголошений Президентом вектор на деолігархізацію спрацював би.
… БЕЗСОВІСНИМ ГРАБУНКОМ ПЕНСІОНЕРІВ Надія Ниньовська, українка за походженням, мер Стерлінга (штат Нью-Йорк), розповіла, що її містечко розвивають пенсіонери. Колишні військовослужбовці, лікарі, державні чиновники на гроші, які заощадили протягом трудового життя, та за свою пенсію започатковують невеликий бізнес — для туристів відкривають кафе, мотелі, облаштовують стоянки для автомобілів. Саме від них місто якраз і має головний дохід у бюджет. Цей спосіб прислужитися громаді для наших пенсіонерів, напевне, залишиться нездійсненною мрією. Бо в більшості тих, хто має сили працювати, нинішні урядовці й парламентарі відбили бажання йти на службу, відібравши зароблену пенсію або зменшивши її на 15 відсотків, хоча підлатати зубожілий Пенсійний фонд так і не вдалося. Понад те, ледве не загубили нашу науку, позбавивши науковців спеціальних пенсій. Щоправда, вчасно схаменулися, коли побачили, що руйнуються цілі школи. Так безсовісно залізти в кишеню до людей поважного віку, які впродовж усього трудового життя сплачували податок на старість, не дозволила собі жодна влада від часів незалежності України. Навіть в обласній раді все частіше доводиться чути, що слід встановити віковий ценз для керівників комунальних закладів. Мовляв, ті, кому за шістдесят, нехай уступають місце молодим. Але ж молоді та завзяті чомусь не пропонують свої бізнес–плани, як вивести з боргів занедбані підприємства. Їх цікавлять лише успішні або ті, що фінансуються за державні кошти. Якщо ми на весь світ гучно заявили про сповідування європейських цінностей, то маємо пам’ятати, що в демократичних країнах неприпустима будь-яка дискримінація, зокрема й вікова. Канцлеру Німеччини Ангелі Меркель у липні виповниться 61 рік, однак німці не збираються відправляти її на відпочинок. Днями 67-річна Хіларі Клінтон заявила, що буде балотуватися на президента США восени наступного року. А 70-річний Рональд Рейган став господарем Білого дому і працював упродовж двох термінів. Зрештою, молоді колеги можуть лише по-доброму позаздрити світлому розуму депутата облради Богдана Дівнича, який у 72 роки не тільки працює хірургом Нововолинської міської лікарні, а й є активним політиком і блогером. Кажуть, моральність суспільства можна перевірити за тим, як воно ставиться до дітей та людей поважного віку. Якщо сьогодні влада не може гідно забезпечити пенсіонерів, то нехай не перешкоджає їм самим заробляти на прожиття знаннями і досвідом.
… «СУВОРИМ ОДНОЛЮБОМ» У ЛУЦЬКОМУ СУПЕРМАРКЕТІ Мою допитливість книголюба щедро винагородила цікава знахідка — з полиці одного з луцьких супермаркетів несподівано глянув… екс-президент Віктор Янукович. На глянцевій обкладинці «Історії України. Заборонені кохання» його портрет вміщено якраз під знімком Великого Кобзаря (на фото). Книга вийшла друком ще 2010-го у видавництві (що особливо дивно!) «Школа». Як сказано в анотації, автори «відкривають читачеві деякі романтичні сторінки з життя особистостей, враховуючи їхній слід в історії». Як на мене, задум і справді непоганий, якщо дослідники не збиралися порпатися у чужій білизні відомих людей. Однак вони явно переборщили, поставивши в один ряд Івана Франка, Ольгу Кобилянську, Володимира Сосюру, Максима Рильського й Антона Макаренка, Олексія Стаханова, Петра Симоненка, Віктора Януковича… Тож і не дивно, що невеликий наклад — лишень 3 тисячі екземплярів — і досі мандрує не тільки полицями книгарень, а й інтернетом. Виходить, оголошена інформаційна війна проти колишнього режиму — не більш ніж гучна балаканина, бо ця «Історія України...» спрацьовує як міна уповільненої дії? Якщо збирачі романтичних історій намагалися підтвердити добре відому істину: ніщо людське не чуже ні геніям, ні вундеркіндам, ні Великим Українцям, то мимохіть напрошується запитання: до якої з цих категорій вони віднесли Віктора Януковича? Цей екс-диктатор, мов яничар, тягнув Україну в московське ярмо, винен у смертях Героїв Небесної сотні, через нього гинуть військові і мирні жителі на Донбасі. Ще під час Революції гідності протестувальники називали його Віктором Кривавим. То хіба це не блюзнірство —розповідати про його підсолоджену любов до офіційної дружини Людмили, тоді як у Межигір’ї відкрито жив із коханкою? Особливо обурює бажання авторів одягнути Януковича у дворянські шати. Мовляв, у нього був навіть родовий герб, на якому зображені золоті пальмові гілки зі смарагдами та рубінами і напис латиною: «Я все подолаю». Не подолав. Його самого здолав український народ, від якого утікав, рятуючи власну шкуру. А брехню про його так зване романтичне кохання продовжують тиражувати й нині. На кого розраховане це чтиво, якщо навряд чи хоч одна людина, яка тверезо оцінює останні події в Україні, повірить написаному? Чи, може, «суворий однолюб», як назвали Януковича автори «Історії України...», теж підпадає під заборону символів тоталітаризму згідно з нещодавно ухваленим законом? Як-не-як, він теж будував диктатуру — систему, яку, на жаль, досі так і не зруйнували.
…НАДІЙНОЮ БАТЬКІВСЬКОЮ СПИНОЮ Минулого тижня холодними ранками бачила, як маленький хлопчик із ранцем за плечима йшов позаду батька, вхопившись за його куртку. Чоловік крокував швидко, а дитя ледь встигало за ним. «Чому не візьме за руку свого сина? — подумки обурювалася я. — Так малому легше було б іти проти вітру». Коли якось зустріла того чоловіка, не втерпіла і запитала про це. Виявилося, що вся справа якраз у вітрові, який у ті дні дув їм в обличчя. — Я затуляв сина від холодних поривів і дощу, — відповів батько. — Так Антону було затишніше добиратися до школи. Він хоче швидше вирости і стати дорослим, тому завжди сам несе свій ранець, яким би важким він не був. Добре, що малого Антона захищає надійна спина тата, підтримує його міцна рука. На жаль, батьки багатьох ровесників луцького школярика нині воюють на Сході і тільки у телевізійних репортажах можуть сказати синам про любов до них. Міцними чоловічими спинами вони закривають Україну від агресора куди надійніше, ніж американські бастіони, які через бездарне керівництво замість Донбасу відправили в... Саудівську Аравію. Втім, дивуватися нічого — на Сході досі воюють числом, а не вмінням, не цінуючи життя солдатів.
