Суспільство воює проти ТЦК, а проти росіян хто воюватиме?

Їздив на кілька днів до Києва, на допит у ДБР, помітив, що на вулицях стало значно більше патрулів ТЦК, вони перекривали навіть магістральну дорогу. До цього такі облави бачив лише в Харкові. Тобто мобілізація посилюється, і все тими ж методами насильницького примусу до виконання свого громадянського обов’язку.

Я на війні з 2014 року, на службі офіційно – чотири роки. Мені вже майже 58 років, я прекрасно розумію, бачу, що людей в армії не вистачає, але я проти насильницької мобілізації.

Можна було зробити чесно: влаштувати мобілізацію за жеребкуванням, бо навіть найпатріотичніші патріоти чомусь не хочуть йти воювати. Бо кожна людина мріє дожити до кінця війни. Можна прямо зараз зняти соціальну напругу від мобілізації в суспільстві. По-перше, – прибрати людей у військовій формі з цього процесу, зробити ТЦК цивільними організаціями і запропонувати роботу в них, насамперед, ветеранам.

По-друге, – припинити облави, але посилити відповідальність за ухилення від призову. Тобто, якщо людина отримала повістку, але не прийшла до ТЦК – тоді її шукає поліція (не військові!) і відправляє до суду, а не до ТЦК.

По-третє, створювати із засуджених за ухилення трудові батальйони, які відправляти на фронт для створення укріплень, ремонту пошкодженої інфраструктури. Надати засудженим право мобілізуватися до армії зі зняттям судимості. У людини має бути вибір – в’язниця чи армія. А ті, кого мобілізують силоміць, в армії, як правило, малокорисні.

Кажуть, що план мобілізації збільшили з 30 до 35 тисяч осіб на місяць. Це, зокрема, свідчить про зростання наших втрат…

Мене цікавить, чи є у нас взагалі якийсь план ведення війни?.. Якщо для нас здача територій в обмін на ненадійний «мир» є неприйнятною, про що свідчать соціальні опитування, то чи є для нас прийнятною загибель десятків тисяч бійців у спробі утримати ці території? Ми повинні дати собі чітку, чесну відповідь. Бо, з одного боку, ми (суспільство) не хочемо віддавати Донбас, з іншого – не хочемо йти воювати за Донбас.

Ми повинні дати собі чітку, чесну відповідь. Бо, з одного боку, ми (суспільство) не хочемо віддавати Донбас, з іншого – не хочемо йти воювати за Донбас.

Повірте, що ті, хто вже багато років воює, вичерпуються. І якщо ми збираємося воювати далі, тоді давайте вирішимо, на які жертви готові піти, які цілі війни переслідуємо. До речі, чим більше посилюється мобілізація, тим слабкішою стає економіка. Військовий сектор економіки у нас зростає, але він не виробляє продукти харчування, не ремонтує дороги, не будує нічого, а тільки споживає.

Ухилянти – це не тільки зло, це – сантехніки, електрики, токарі, трактористи, водії, яких вже майже не залишилося. Чим сильніша мобілізація – тим слабкіша економіка...

Ухилянти – це не тільки зло, це – сантехніки, електрики, токарі, трактористи, водії, яких вже майже не залишилося. Чим сильніша мобілізація – тим слабкіша економіка...

Що тут можна зробити? Давно пропоную відновити строкову службу. Строковиків відправляти на охорону західного, білоруського кордону, для охорони узбережжя, важливих державних об’єктів; зі строковиків комплектувати полки ППО, які діють не на фронті. Тим більше, що молодим легше освоїти професію пілота дрона-перехоплювача, і зір у них кращий для стрільби по шахедах.

Відновлення строкової служби дало б нам додатково 150–200 тисяч бійців без будь-якої мобілізації. А молодь отримала б військову спеціальність і досвід. Ну й останнє. Не секрет, що СЗЧ-шники та ухилянти, як правило, працюють неофіційно, не платять податки, як і їхні роботодавці. І це величезна чорна діра в бюджеті, яка підриває наші військові зусилля, не дає можливості підвищити зарплати тим, хто воює.

Поки держава не почне системно, а не аврально, вирішувати проблеми мобілізації, нема чого й розраховувати на перемогу у війні, або хоча б на горезвісний «гідний мир».

Юрій КАСЬЯНОВ, офіцер Збройних Cил України, авіаційний інженер, фахівець з безпілотників, волонтер/

Зараз також читають: У найбагатшого олігарха з Волині немає власного авто.