НЕМА ПРОБЛЕМ, ЯКЩО Є ГРОШІ

Хліборобська весна завжди хвилююча і так вже у нас ведеться, що завжди в чомусь проблематична. Хоча, як висловився керівник приватно-орендного сільгосппідприємства “Райдуга”, що в Терешківцях Горохівського району, Михайло Трачевський, треба мати насіння, добрива, пальне та справну техніку — і жодних проблем не буде. Іншими словами, треба мати гроші, бажано власні, а не позичені під шалені проценти. Так, як у тих же Терешківцях. Сьогорічної весни, оскільки на окремих полях сільгосппідприємства грунти легкі і швидко дозріли, тут першими в Горохівському районі розпочали сівбу. За принципом — посієш овес у грязь, то будеш князь. А дещо раніше, не втрачаючи жодної сприятливої днини, підживили 160 гектарів озимої пшениці та 170 гектарів багаторічних трав. Роботи ці, як то кажуть, планові, без жодних авральних потреб, оскільки з минулої зими посіви, зокрема 360 гектарів пшениці, вийшли в досить хорошому стані і, на відміну від торішньої ситуації, тривоги не викликають.
Тим часом, досвід ряду господарств області, підтверджений минулого року, підказує, що одним із досить надійних альтернативних шляхів створення належних запасів продовольчого зерна є сівба ярої пшениці. У Терешківцях її вирощуванням не займалися упродовж п’ятнадцяти минулих літ. Покладалися виключно на озимину, котра завжди віддячувала високими врожаями. Та сьогорічної весни теж вирішили випробувати на своїх полях яру пшеницю. Не гаючи часу, підживили посіви озимої пшениці та багаторічних трав у мирненській “Русі” та мервинському “Колосі”, в озерцівському приватному сільгосппідприємстві “Озірці” та інших. Розпочали сівбу ячменю — під нього відвели 260 гектарів — в угринівському приватно-орендному сільгосппідприємстві імені Шевченка. Кожен керівник господарства, плануючи весняні роботи, насамперед орієнтується на ситуацію, що складається на його полях, та на власні можливості. У кожного і тактика, як то кажуть, своя, і стратегія та розрахунок. Хоч, власне, кожен із тих, з ким трапилося говорити, повторив думку, висловлену Михайлом Трачевським:
– Види на врожай хороші, та говорити про врожай найліпше тоді, коли його зібрано і прибрано у сховища. Бо якщо зима була до сільського господаря поблажливою, то це ще не означає, що такими будуть весна і літо.
Приблизно на такій же стриманій ноті продовжилася розмова про сьогорічну весняно-польову кампанію і в управлінні сільського господарства та продовольства райдержадміністрації. Як сказав начальник відділу маркетингу сільгоспуправління Володимир Миколайчук, нинішнього року в районі вирощуватимуть зернові на дещо більших площах. І зерна в цілому намічено виробити на 9,8 відсотка більше від минулорічного, а в цілому — 57,86 тисячі тонн
А щодо існуючих у сільгоспвиробництві проблем, то вони скрізь однакові. Що ж, не погодитися з цим важко. Але й важко було не помітити, що як Трачевський, так і Миколайчук говорити про ті проблеми просто не хочуть. Дещо роз’яснила в цьому зв’язку ситуацію репліка, почута від іншого співрозмовника.
– Який толк,— запитав,— від того, що ми розказуємо, а ви, журналісти, пишете, як ніхто навіть уваги на те не звертає? Чи варто час на балачки тратити?
Запитання, як то кажуть, не задля риторики. Тим паче, що віднедавна увагу на подібні “балачки” наші владці усе ж почали звертати. Щоправда, своєрідна якась ця увага. Так, на одній із обласних нарад прозвучало, що “тільки окремі людці не хочуть бачити”, на іншій — що “лише сліпий не помічає” наших здобутків. А на третьому з мені відомих поважному зібранні один із першорядних посадовців області спрямував свій гнів на тих “недоброзичливців”, котрі, всупереч “очевидному” , намагаються все “надто очорнити”. Але несамохіть пригадалася в цьому зв’язку стаття Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, опублікована у грудні минулого року “Голосом України”. Бо навряд чи наважився би хтось із нинішніх волинських державних чиновників назвати “недоброзичливцем” і Литвина, який на усе ті ж проблеми раптом поглянув очима багатьох знайомих мені волинян. А, зрештою, сказав про те, про що “Волинь” говорила у попередні роки не раз.
Але навряд чи посадовці, котрі бачать вигоду в тому, щоби триматися на боротьбі з “недоброзичливцями”, збагнуть ту гіркоту, з якою говорив мені про завдані його господарству збитки директор горохівського малого приватного підприємства “Меркурій” Василь Щерблюк. Весною минулого року він узяв під свою, як то кажуть, руку доведене до крайнього занепаду сільгосппідприємство у Холоневі Горохівського району. Маючи досвід роботи в аграрництві і капітал від підприємницької діяльності, зразу ж і забезпечив непоганий загалом результат. Зокрема — у зерновиробництві. Це не могло не радувати. А до прикрощів призвів диктат владних верхів, котрі зажадали тоді, аби зерно у так званий регіональний фонд було продане по цінах приблизно вдвічі нижчих від реально існуючих на хлібному ринку. От і рахував Василь Щерблюк гроші, які могло б отримати відтворене ним сільгосппідприємство, але не отримало.
А позаяк згадана Михайлом Трачевським формула (є гроші — нема проблем) мимоволі нагадала минулорічні реалії, то й вирішив я про нинішні весняні проблеми поговорити з керівником угринівського сільгосппідприємства імені Шевченка Андрієм Тураком, якого торік було оголошено в області мало не головним “очорнювачем” у тому зв’язку, що повстав проти грабіжних для селян цін на зерно, за якими закуповували його у той же регіональний фонд. Говорячи тепер про ті дні, мій співрозмовник зазначив, що дехто навіть із тих, чиїми іменами було підписано спрямовану проти нього і опубліковану зразу трьома газетами заяву, зерно по тих цінах продавати відмовився. А відтак і приберіг для своїх господарств далеко не зайву нині копійку.
– А щодо весняних проблем,— сказав,— то вони є в кожного. Тільки в одних це проблеми, що вирішуються, в інших — біда, яку подолати не просто, а ще в інших — біда чорна і, здається, вже нездоланна. Та найбільша проблема, за яку владцям маємо “дякувати”,— це невіра, невпевненість, відсутність чіткої перспективи. Сьогодні кожен рахує витрати, а чи доведеться по жнивах рахувати прибутки, не знає. Бо і минулого, і позаминулого років селян у їхніх сподіваннях було просто обдурено, а на праці їхній нажилися інші.
Петро БОЯРЧУК.