ОТЕЦЬ ВАСИЛЬ І МУРУЄ, І ШТУКАТУРИТЬ, І ПЛИТКУ КЛАДЕ...

Будівничий храмів — так називають в Іваничівському благочинні Української православної церкви Київського патріархату отця Василя Матвійчука

Алла ЛІСОВА

Священика застали за роботою: отець Василь якраз трудився над відкосами. В робочому одязі обережно ступав по високому риштуванню, в руках – інструмент. Дрібної статури, батюшка, який був більше схожий на хлопчака, губився у величному просторому приміщенні храму.
Церква села Волиця — третя парафія цього священика. Свій шлях у духівництво хлопець розпочинав прислужником у місцевій Павлівській церкві. Після закінчення духовної семінарії Василь Матвійчук потрапив у село Нова Вижва Старовижівського району. Там своїми руками збудував дзвіницю.
Десять років тому, перейшовши у лоно Київського патріархату, повернувся у рідне село, де громада якраз вирішила будувати ще одну церкву. Тож фундамент Свято–Михайлівської церкви зводився за його активної участі. Але вже завершували й освячували його, коли отця Василя перевели у Волицю. У цьому селі, яке налічує приблизно 80 дворів, раніше церкви ніколи не було. Але громада мріяла про свою духовну обитель і взялася її зводити. Пощастило з пастором.
— Отець Василь користується великою повагою і незаперечним авторитетом серед парафіян, — ставить свою оцінку настоятелю директор місцевої одинадцятирічки кандидат педагогічних наук Василь Іллюшко, з яким його єднають тісні духовні зв’язки. — Незважаючи на те, що проживає аж у Старосіллі, встигає щодня рано-вранці приїхати на будову. Таке враження, що він працює безупинно.
Отець Василь і мурує, і штукатурить, і плитку кладе… Зрештою, кажуть селяни, легше назвати те, чого не вміє робити їхній священик.
Будувати церкву у Волиці взялися чотири роки тому. Але активно приступили до цього зовсім недавно — трохи більше року. І скільки за цей час зроблено! Паралельно облагороджують церковне подвір’я. У вічі впадає оздоблена деревом каплиця-альтанка Пресвятої Богородиці, прекрасні дитячий майданчик та криничка — справжні художні витвори настоятеля. За новобудовою — пристойна споруда тимчасової богомільні, яку дощечка до дощечки теж своїми руками змайстрував, пофарбував і всередині довів до пуття отець Василь. Спочатку її конструкцію склав удома, а потім перевіз на церковне подвір’я, де й змонтував. Ніби зовні невеличка, але вміщає більш як 90 людей.
Отець Василь — неабиякий майстер із виготовлення церковних куполів. Недарма митрополит Луцький і Волинський Михаїл назвав його будівничим. Як мовив сам священик, на допомогу кличе когось лише тоді, коли самотужки не під силу щось важке зробити.
На моє запитання, звідки в чоловіка такий хист, як йому це вдається, посміхаючись, відповів: «Знаєте, є такий відомий вислів одного з римських імператорів: прийшов, побачив, переміг. Мені достатньо один раз подивитися на роботу будь–якого майстра, щоб потім самому зуміти створити подібне. Можливо, талант робити все для храмів передався генами від діда Пантелеймона, який служив «церковним старостою».
Окрім усього, отець Василь встигає ще й навчатися у богословській академії при Луцькому Свято-Троїцькому соборі.
У настоятеля — конкретний чіткий план щодо завершення святині: доробити відкоси, пофарбувати стіни. Далі — закупити церковну атрибутику. Вже виготовляється іконостас, готові дзвони. Гордиться громада спонсором, своїм земляком Олегом Мандзюком, який зараз проживає в Києві. А отець Василь згуртовує людей, яких на службу Божу невдовзі кликатиме новий храм.

На фото: У селі Волиця Іваничівського району нарешті виростає церква.
Фото Алли ЛІСОВОЇ.