НА П’ЯТЬОХ ЛИСТОНОШ — 41 ДИТИНА!

Адже лелеки облюбували оселі поштарів відділення зв’язку села Глинне Рокитнівського району, що на Рівненщині

Катерина ЗУБЧУК

Цей невеликий, але дружний колектив заслуговує на увагу вже через те, що він в основному чоловічий. Хто читає ці рядки, погодиться з такою думкою. Адже із сумкою листоноші ми звикли бачити в основному жіноцтво. А ще ж поштарі у Глинному ось такі багатодітні! І перспектива є: п’ята листоноша Юлія Скаковець ще незаміжня.
Коли ми нещодавно побували у відділенні зв’язку, де, як домовилися, нас чекали листоноші у повному зборі, то розмова з ними була і про роботу, про ті життєві обставини, які, власне, і привели на пошту, і про їхні великі родини, якими дорожать, заради яких у свій час «хапались за будь–яку справу, щоб мати якусь копійку».
Найперший співбесідник — начальник відділення зв’язку Володимир Тимошков. З його слів вимальовувався, якщо можна так висловитись, колективний портрет поштарів:
— Не має значення, хто працює листоношею — чоловік чи жінка. Головне, щоб людина совісно ставилась до роботи і справлялася зі своїми обов’язками. Понад норму ніхто нічого не вимагає, а газети мають бути вчасно доставлені, пенсії виплачені… Одне слово, щоб люди не нарікали на нашу роботу.
Тож трудяться усі злагоджено, а не так, як Лебідь, Рак та Щука з відомої байки, коли кожен тягне у свій бік. Якщо треба когось підмінити (наприклад, хтось із колег занедужав), то це не проблема — підмінять, допоможуть, бо тільки так можна успішно працювати.
Володимир Тимошков очолює поштове відділення три роки. Але це, як з’ясувалося, «за другим заходом». А взагалі прийшов сюди ще 1999 року. І теж, до речі, начальником був. Чому ж попрощався через якийсь час із посадою? З цього приводу чоловік каже відверто:
— Платили мало. За що дітей годувати? Влаштувався координатором в управлінні праці в райсоцзабезі.
У Володимира Ілліча — дев’ятеро синів і дочок: найстаршому — чотирнадцять, наймолодшому — лише рік. Є кого годувати.
— І брат мій, — розповів чоловік, — разом зі мною в 99–му прийшов на пошту працювати. Я був начальником, він — листоношею. Зараз він їздить на сезонні роботи. А ось його дружина у нас — листоноша.
Мова йшла про Галину Тимошкову — матір дев’ятьох дітей. Стаж її роботи на пошті лише п’ять років. У молодості Галина Миколаївна працювала продавцем.
— А ось у декрет за сьомою дитиною, — пригадує вона, — вже йшла, як листоношею була.
На пошті жінку вітали і з восьмою дитиною, і з дев’ятою. Працювати, маючи таку сім’ю, не просто, але, як сказала Галина Миколаївна, і чоловік допомагає, і діти. Гроші, тобто пенсії, звісно, сама розносить. А до газет — то вже і помічники долучаються. Та й по хазяйству все стараються залагодити, поки мама на роботі. Галина Тимошкова обслуговує село Глинне. Зайшла розмова і про нашу газету, про яку донедавна тут ще не чули.
— Двадцять передплатників «Волині–нової» маю на півріччя, — розповідає листоноша. — Вже на друге півріччя є половина примірників.
Пропонує Галина Миколаївна нашу газету людям із чистою совістю, бо й сама, як дізналися, з цікавістю її читає.
А ось Федір Борисовець у селі Глинне має лише дільницю. Це вже як додаток до села Дубне Глиннівської сільради. Із сумкою листоноші він «дружить» 12 років. А оскільки у нього позаду вже й золотий життєвий ювілей, то, зрозуміло, трудова книжка починалася іншими записами. Зокрема, працював чоловік у райцентрі на Рокитнівському склозаводі. Але там на початку дев’яностих років було скорочення. І в 1993–му він залишився без роботи. А що в сім’ї шестеро дітей, то сидіти вдома не випадало. Почав їздити на заробітки. Знає, як то буряки сапати.
— На пошті, думаю, – каже Федір Адамович, – вже й пенсію зароблю. Ще три роки залишилось мені працювати, бо ж чоловіки у нашій чорнобильській зоні виходять на пенсію у 54. Якщо, правда, не добавлять кілька літ, бо в наш непевний час усього можна чекати.
Із глинненських поштарів Федір Борисовець – найстарший. Він уже дідусь: три внучки і стільки ж онуків подарували діти.
Зауваживши моє здивування з приводу чоловічого колективу поштарів, ще один із них – Василь Кулакевич – погоджується:
– І для мене це так само дивина, хоч я з усіх листонош тут найдовше працюю – 17 років.
Він, по суті, започаткував цей феномен. Хоч теж не відразу прийшов на пошту. Закінчивши школу, працював у лісництві – був і верстатником, і лісорубом. А потім – відома історія: скорочення кадрів, безробіття. Їздив чоловік якийсь час на «шабашку». А коли почув, що є вакансія листоноші, то попросився на пошту. Прийняли. І зараз зізнається, що не планував тут надовго затримуватись, – це мала бути тимчасова робота у пошуках чогось «більш підходящого». А затримався на пошті, бо сподобалась робота листоноші, яку раніше навіть «не приміряв» до себе. З цього приводу Василь Ісакович каже:
— Сподобалась. Це ж із людьми спілкуєшся щодня. Чекають односельчани, бо ж і пенсію принесу, і газету чи журнал, якісь найнеобхідніші товари.
Обслуговує Василь Кулакевич село Хміль, де 400 дворів. Воно – за дев’ять кілометрів від Глинного.
— Мотоциклом добираєтесь? – запитую, бо ж бачила під приміщенням пошти двоколісних коників.
— По–різному. Сьогодні мотоциклом. А буває, що й пішки йдеш чи попутний транспорт зупиняєш.
Ще більший кілометраж на спідометрі мотоцикла Віталія Дробуша. Адже від пошти до його села Познань аж 10 кілометрів. І це, як стало зрозуміло в розмові з чоловіком, — не єдиний його рекорд: і дітей у Віталія Івановича найбільше – 14 синів і дочок! Про їхній вік зайшла мова: четверо вже повнолітні, семеро – школярі, один — «нульовик», двоє — дошкільнят, з яких найменшому – півтора року. Добувач у сім’ї в основному тато, як висловився сам чоловік, бо мамі вистачає і вдома роботи.
— Звичайно, не просто, коли чотирнадцять дітей, як у нас із дружиною, – каже Віталій Дробуш, – але любов і працелюбність усе здолають. Один син уже женився. Хату насамперед збудував. Дай Бог, і дітки потішать цю оселю – буду дідусем. Ще один син теж будується, хоч іще й не жонатий, – основу для сім’ї готує. Це лише тішить. Ми з дружиною не загадували, скільки у нас буде синів і дочок. А маємо стільки, скільки Бог дав.


На фото: Колектив відділення зв’язку села Глинне у повному складі.
Фото Василя УЛІЦЬКОГО.