У Луцькій дитячій книгозбірні, що на проспекті Грушевського 1, ви не побачите тіточок, які суворо зиркають через товсті скельця окулярів і роблять зауваження «за порушення тиші»...
У Луцькій дитячій книгозбірні, що на проспекті Грушевського 1, ви не побачите тіточок, які суворо зиркають через товсті скельця окулярів і роблять зауваження «за порушення тиші»... Гамір там не стихає навіть під час канікул — наймолодші відвідувачі не лише читають, а й малюють, грають у ляльковому театрі та створюють мультфільми. Як навчити дітей розмовляти з книжками, знає її директорка Ніна БОЧАРОВА (на фото)
Ярослава ТИМОЩУК
Уже 36 років пані Ніна працює з книжками та читачами. Якщо раніше посада зобов’язувала переважно розробляти методики, то нині більше часу можна присвятити творчості. Пані Ніна також є заступницею директора Луцької міської централізованої бібліотечної системи. У 2011 році написала й реалізувала проект «Волонтерський квартал», підтриманий програмою «Бібліоміст» від Ради міжнародних та наукових досліджень. У його рамках для молодих лідерів проводили спеціальні тренінги. Там здобула знання, які виявилися корисними для подальшої роботи. — Мене завжди цікавило, як оживити книжку, чим заманити дітей до читання, – каже жінка. – Тепер у цьому допомагають і сучасні технології. Комп’ютери, якщо їх правильно використовувати, стають нашими друзями, а не конкурентами. Під керівництвом мультиплікатора Леоніда Тивонюка в бібліотеці вже кілька місяців працює мультстудія. На очах у дітей їхні малюнки перетворюються на мультики. Герої, яких зобразили на аркуші паперу, переживають захопливі пригоди в країні Мультляндії. Дітей ознайомлюють із спеціальними комп’ютерними програмами та вчать писати сценарії. Охочі можуть проявити свої акторські здібності у ляльковому театрі «Соняшник», а художні — на заняттях у студії «Мальованка», відчути себе благодійниками, зібравши «Валізу добра» для недужих ровесників. Батьки можуть спокійно залишати своїх чад у книгозбірні — про них подбає бібліоняня. — Біля дітей і сама молодшаю, – усміхається Ніна Іванівна. Їй 56. Після закінчення інституту почала ходити у туристичні походи. Побувала в Карпатах, Карелії, на Уралі. — Удома висіла картина з гірським пейзажем, – розповідає жінка. – Дивилася на неї й думала: «Коли ж то побачу на власні очі, як небо відбивається в озерах?» Отримавши диплом із відзнакою, вирішила здійснити свою мрію і вирушила у водний похід. — Відтоді й розпочалася моя епопея, – пригадує. – Нарешті змогла побачити далекі й незвідані місця, які завжди приваблювали. У здебільшого чоловічому товаристві не раз відчувала на собі пильні погляди, але завжди доводила, що вона — нарівні з усіма. — За кожним «не вмію» іде «навчуся», – ділиться пані Ніна своїм життєвим кредо. – Не звикла пасти задніх. Завжди подорожую і потрапляю в різні авантюри. Коли над країною нависла воєнна загроза, пані Ніна записалася на заняття жіночого підрозділу громадського формування «Волинський щит». Лучанки проходять там військовий вишкіл та вчаться надавати першу медичну допомогу. — Подумала, що мої туристичні навички стануть у пригоді, – розповідає жінка. – Хоч і не завжди влучно, але вміла стріляти з рушниці, знала, як виживати в надзвичайних умовах. Коли прийшла, пересвідчилася: це – моє. Тепер пані Ніна вміє стріляти з різної зброї, знає, як перев’язувати важкі рани та добре орієнтується в лісі. — Якщо зважати на вік, то залишається хіба сидіти вдома й вишивати хрестиком, – розмірковує. – Я ж не уявляю життя без руху й нових знань. Щоб розмовляти однією мовою з сином, пішла на комп’ютерні курси. Борщ і вареники готують усі мами, а я хочу бути цікавою своїй дитині. Андрій звик, що від мене частіше пахне димом, ніж парфумами. Відтак і подарунки вручає особливі: каремат, рюкзак, спортивну куртку. Разом і мандруємо. У підрозділі Ніну називають Іскрою. Це псевдо вибрала собі не випадково – своєю активністю жінка надихає інших.
На фото: З пані Ніною і книжки можна почитати, і в розвідку не страшно піти.
