НА ПОЛІССІ І ДОСІ ДАЮТЬ ЦАРСЬКІ ІМЕНА: ІВАН ТРЕТІЙ, ОЛЕКСАНДР ДРУГИЙ...

У віддалених Серниках понад 2500 жителів мають однакове прізвище — Полюхович!

Як стверджує статистика, найпопулярніші українські прізвища – Мельник, Шевченко та Ковальчук. А на Поліссі, в Зарічненському районі Рівненської області, є село Серники, в якому переважна більшість жителів має прізвище Полюхович. Цей феномен, без сумніву, вартий уваги Книги рекордів України і ще чекає свого дослідника. Хоча місцеві жителі до цього звикли і не вважають своє село якимось особливим. Але досі ніхто обгрунтовано не пояснив: чому не роз’їхалися нащадки по світу, а міцно навіки осіли Полюховичі в Серниках?

Кость ГАРБАРЧУК

ЯК Я ЧІПЛЯВСЯ ДО ПЕРЕХОЖИХ
У цьому віддаленому селі на українсько-білоруському пограниччі, майже за 200 кілометрів від обласного центру, одружуються, народжують дітей, споруджують будинки, моляться Богові, а останнім часом ще й добувають бурштин...
З першого погляду видно, що мешкають у ньому хазяйновиті та підприємливі люди. Судіть самі: в Серниках аж 11 найрізноманітніших магазинів. Окрім цього, відділення зв’язку, фельдшерсько-акушерський пункт, школа, два клуби, дерев’яна церква Святого великомученика Дмитрія Солунського, збудована у 1821 році, та жіночий монастир на честь Волинської ікони Божої Матері, заснований у 1996-му.
Можливо, я був схожий на дивака, коли йшов сільською вулицею від траси до центру і всіх зустрічних запитував, як їхнє прізвище. І відразу неймовірна удача, бо перший чоловік, якого зустрів, щиро посміхнувся і сказав, що його звати Іван Іванович Полюхович. Коли ж мій співрозмовник дізнався, що я з Волині, то відразу пожвавішав:
– Волинь моя, краса моя, земля моя сонячна! Та я ж практично волиняка, в мене сестричка живе у Володимирі-Волинському, тільки у неї вже інше прізвище.
Як пригадує чоловік, у часи його дитинства (а йому нині 60 літ) в селі було 67 Іванів Івановичів Полюховичів. Здавна так заведено в Серниках – старшого сина Іваном називати.

НАЙЛЕГШЕ ЗНАЙТИ ЖИТЕЛЯ ЗА ПРІЗВИСЬКОМ
У селі розрізняють повних тезок лише за прізвиськами: Ябетка, Льотчик, Ковпачок, Кашовар. Мій співрозмовник до виходу на пенсію викладав у школі тракторну справу. Тоді в педколективі було троє повних тезків. То Іван Іванович був Першим, а молодший на п’ять років колега отримав прізвисько Двойка. Так він ним і залишився. А ще одного назвали просто як царя – Іван Третій. І ніхто ніколи не ображався.
Заходжу на місцеву пошту. Листоноші пояснюють, що зараз уже стало простіше знаходити однофамільців, адже в селі запровадили нумерацію будинків і всі вулиці отримали назви. Хоча й раніше плутанини майже не бувало. Зараз у Серниках залишилося тільки 30 Іванів Івановичів з однаковим прізвищем.
У сільській раді застаю відразу трьох однофамільців: військового обліковця Ольгу Григорівну, бухгалтера Марію Іванівну й техпрацівницю Віру Федорівну. І вони додають, що з ними ще працює землевпорядник Іван Ілліч, секретар Надія Миколаївна, оператор Людмила Василівна і координатор Наталія Миколаївна. Тут у всіх, крім очільника громади, однакове прізвище.
– На минулих виборах у нас на сільського голову балотувалися два Івани Івановичі Полюховичі, – розповідає бухгалтер, – то розрізняли їх за роком народження. Один – 1959-го, а другий – 1962-го. Але виграв Володимир Васильович Полховський, який уже друге скликання очолює місцеву громаду.
За словами Марії Іванівни, в довжелезному списку виборців Василів Івановичів Полюховичів розпізнавали за прізвиськами, які передаються з покоління в покоління: Палочка, Каролинець, Гуменник, Шапетка, Дорохтиюк, Сачко, Капітан, Шибак, Рапуха.

У ШКОЛІ 200 УЧНІВ І 37 ПЕДАГОГІВ – ОДНОФАМІЛЬЦІ
А щодо плутанини з прізвищем, то в селі пригадали єдиний випадок, як кілька років тому один із Полюховичів, навчаючись у Рівному, взяв кредит на себе, але колектори приїхали “вибивати” кошти з... його сусіда-пенсіонера, повного тезки.
Прошкую далі селом і зустрічаю чотирьох дівчаток, які носять це старовинне прізвище, тільки імена різні: Наталка, Катерина, Ольга, Надія. Вони лише посміхаються і запевняють: щоб детально зібрати історії про всіх однофамільців, то треба з місяць у Серниках пожити.
Цілком закономірно, що і в директора місцевої школи Валентини Іванівни також знамените прізвище. З 55 педагогів у навчальному закладі 37 однофамільців. Пані Валентина показує мені шкільний журнал 7-А класу, в якому із 17 учнів лише троє мають інші прізвища. А повних тезків двічі по двоє: Полюхович Дмитро Миколайович Перший і Другий. Так і записано в журналі. А далі знову: Полюхович Олександр Іванович Перший і Другий. Усього в школі з 425 учнів – дві сотні однофамільців, а раніше було значно більше.
Шкільний історик Павло Максимович – не Полюхович, але також із зовсім не селянським, а знаменитим аристократичним прізвищем – Горбачевський – розповідає, що розпочалося все ще в ХVI cтолітті, коли польська королева Бона подарувала боярський титул і тутешні землі на межі Галицько-Волинського і Турово-Пінського князівств шляхтичу Луціану Полюховичу з Мазовії. Він прибув сюди охороняти кордон разом із чотирма братами, заклав маєток і заснував село Серники. І те коріння виявилося дуже міцним, бо й нині понад 2500 їхніх нащадків пишаються тим, що походять з давнього шляхетського роду і гордо носять боярське прізвище. Вони ніколи не були кріпаками, а при всіх владах та режимах залишалися вільними людьми. За особливі заслуги мали королівську жалувану грамоту на звільнення від податків. У них навіть зберігся власний родовий герб “Наленч”, який кожен може побачити на фамільному сайті Полюховичів www.polyukhovych.org.ua. У цьому селі куди не глянь, кого не запитай – скрізь Полюховичі!