Організатор команди наймолодших футболістів Ігор Случик переконаний: заняття спортом у дитинстві допоможуть запобігти хворобам у поважному віці...
Організатор команди наймолодших футболістів Ігор Случик переконаний: заняття спортом у дитинстві допоможуть запобігти хворобам у поважному віці
Ярослава ТИМОЩУК
25–річний лучанин грає у футбол із дитинства. Спочатку забивав голи у рідному селі Переспа Рожищенського району, не забував про улюблений вид спорту і під час навчання в університеті у Львові, де грав у студентській збірній. А коли працював за кордоном, навіть став асистентом тренера футбольної секції. Здобувши освіту, Ігор поїхав на роботу в Німеччину ― доглядати дітей дошкільного віку. Родина жила неподалік Франкфурта–на–Майні. Син господині відвідував футбольну секцію. Якось жінка розповіла тренерові, що хлопець з України ― також добрий гравець, займається на стадіоні. Тоді футбольний наставник запропонував стати його асистентом. — Погодився, бо мав добру нагоду і мову ліпше вивчити, і зі спортом не розлучатися, ― пригадує Ігор. ― Спочатку було важко, бо не розумів багатьох футбольних термінів німецькою, до того ж тренер розмовляв діалектом. Але з часом освоївся, діти радо прийняли нову людину в колектив і виправляли, коли що неправильно казав. За трохи й тренування доручали проводити самому. Ретельно готувався, напередодні першого заняття цілий день зі словником просидів… Українця вразили доглянуті стадіони й демократична атмосфера серед німецьких спортсменів. — Наші тренери зазвичай мають одну мету: аби діти кров із носа виграли. У Німеччині ж до певного віку навіть турнірної таблиці немає ― грають заради задоволення, а не перемоги, ― порівнює хлопець. ― Тренер після поразки втішає підопічних, каже, що головне ― взяти участь. Наші ж наставники поводяться з дітьми, як із солдатами в армії. А в дорослому віці у футболістів починаються проблеми з алкоголем, психікою. Нам треба переймати таку поведінку ― німці ж бо чемпіони світу. Повернувшись додому, Ігор вирішив реалізувати подібні підходи до дитячого футболу в Україні. Організував команду в Переспі, згодом подався до Києва з метою працювати футбольним тренером. Влаштувався у секцію при приватній школі для дітей віком від 3 до 7 років. За декілька місяців покинув, бо не сприймав методів, коли через кількість страждає якість. Саме час було створювати школу для маленьких футболістів за власним баченням. Коли рік тому Ігор перебрався до Луцька, не мав коштів на інвентар, знав мало людей. Однак шукав однодумців, інвесторів, складав бізнес–план, був готовий навіть кредит у банку взяти. Зрештою, за позичені гроші придбали м’ячі й узялися до справи. З друзями розшукали приміщення ― спортивний зал 15–ї школи, пошили форму і знайшли перших охочих. ― З острахом чекали результату після першого заняття, ― пригадує хлопець. ― Та все вдалося. Ми пропонували хороше дозвілля, цілком нове для Луцька. Адже тут, окрім садочка, мало куди можна відвести дитину дошкільного віку. Перші клієнти стали постійними. Вони ж переказували новину своїм знайомим. Також роздали флаєри у дитячих садочках ― і процес пішов. — Дехто скептично ставиться до нашої ідеї: мовляв, навіщо мучити дитину в такому віці, все одно вона не гратиме, як доросла. Я з цим не згідний: все одно розвивається, а не сидить за комп’ютерними іграми. Вчимо не лише за м’ячем бігати, а й думати, аналізувати. Неправильно, коли тренер наказує дитині присідати, бо вона його не слухає. Значить, сам винен, бо тренування не цікаве. У роботі з дітьми треба стати їхнім другом. Навантажувати термінами ― не варіант. Вони мають пережити тренування як захопливу пригоду, ― впевнений Ігор. Наставники тут дітей не сварять, намагаються переконати словами, а не покараннями. На заняттях привчають до здорового способу життя, не забувають щоразу робити зарядку ― таким чином закладають у свідомості юних українців європейські цінності. ― Питання ж не в тому, щоб вступити до Європейського Союзу, ― треба стати європейцями зсередини, ― вважає Ігор Случик. ― Ось у нас дитячі майданчики збудовані за стандартним планом, а в німців ― усі різні. Тому і мислять ширше, і живуть ліпше ― змалку дбають про розвиток. Якщо з дитинства привчити, що зарядка ― це круто, то на старості не доведеться вистоювати чергу в аптеці. А то зараз люди в лікарнях цілими днями, мов на роботі.
