ШКОЛУ – НА ЗАМОК, А ДІТЕЙ УЧИТИ ВДОМА

На Волині можуть припинити навчання у 26 початкових закладах освіти. Найбільше їх у Турійському та Старовижівському районах

Першими вдарили на сполох жителі села Лютка, що належить до Дубечненської сільської ради Старовижівського району. В листі, під яким підписалося 68 осіб, йдеться: «У новому навчальному році в нашій школі буде троє учнів та четверо дошкільнят-п’ятирічок. Надалі щороку кількість їх має збільшуватися. Однак голова райдержадміністрації та начальник відділу освіти наполягають закрити школу. Батьки і вчителі проти такого рішення. Просимо зберегти приміщення, щоб у ньому навчалися діти»


Валентина БЛІНОВА


У цьому селі, що неподалік мальовничого озера Луки, колись були тваринницька ферма, клуб, фельдшерсько–акушерський пункт, магазин, відділення поштового зв’язку. Нині про ферму залишилася тільки згадка, клуб на замку, а в школі завжди відбуваються зібрання громади. Минулого тижня сюди теж зійшлися люди, щоб висловити своє ставлення до ймовірного її закриття. Це непокоїть не лише вчителів, батьків, які мають дітей шкільного віку, а й молодих мам, чиї сини і доньки стануть учнями через два–три роки, бабусь, усіх селян.
У подружжя Любохинців восьмеро дітей. Четверо навчаються у Дубечненській ЗОШ І — ІІІ ступенів, що за чотири кілометри від Лютки. А всього в сусіднє село добираються 15 місцевих учнів. Від дому до зупинки, де вранці о 8–й годині їх забирає автобус, багатьом із них йти неблизько — кому кілометр, а декому й більше. Повертаються о 17–й, бо лише один транспортний засіб розвозить школярів із Дубечного до семи навколишніх сіл.
— Із 1 вересня на дошкільну підготовку треба віддавати п’ятирічну доньку, — стривожено розповідає Наталія Любохинець. — Як відправити її, таку маленьку, на весь день у чуже село?
Олена Борисівна Гуріна, яка сама виховує двох онуків–школярів, а також Світлана Глущук, Вікторія Галян, Оксана Парфомук, Тетяна Фещук та інші батьки навперебій доводили, що початкову школу закривати не можна, розповідали, як діти добиралися в Дубечне і назад пішки, коли не було пального для автобуса.
— Якщо таке повториться, то хто відповідатиме за їхню безпеку, адже дорога пролягає через залізничну колію та ліс, мимо озера? — риторично запитували вони.
І дубечненський сільський голова Анатолій Костючик, і депутати сільської ради підтримали місцевих жителів. Понад те, людей обурила позиція голови Старовижівської райдержадміністрації Анатолія Бринчука, який безапеляційно заявив: у Лютці школи не буде, а в її приміщенні облаштують базу відпочинку, хоча він як керівник виконавчої влади навіть не має повноважень розпоряджатися майном районної комунальної власності!
Закінчення на с. 5
По маленьких селах боляче вдарила демографічна ситуація. У Старовижівському районі найгостріша вона, крім Лютки, ще в кількох населених пунктах. У Підсинівці залишилося всього двоє учнів початкових класів. Батьки погодилися, щоб їх довозили у сусідні Мильці. На індивідуальне навчання перейдуть школярі Сьомаків. А от ні батьки, ні вчителі Лютки та Лісняків поки що не пристають на пропозицію навчати дітей удома за індивідуальним планом. Чому?
— За ним передбачено кожному вчителю відпрацювати з учнем 5 годин на тиждень, а цього мало, щоб дати якісні знання, — переконана Лариса Ковальчук, завідувачка лісняківського навчального закладу, який донедавна вже працював таким чином. — Тому жертвували особистим часом, проводили повноцінні уроки в школі, приміщення якої доводилося самим опалювати, бо техпрацівника скоротили. Зрештою, індивідуальне навчання вдома організовують передусім для дітей з особливими потребами, певними проблемами зі здоров’ям.
Лариса Федорівна — досвідчений педагог із багаторічним стажем. Каже, що могла б спокійно відпочивати, бо за віком має на це право. Але вболіває за сільських малюків, яких із п’ятирічного віку треба готувати до навчання. А дошкільнят у Лісняках уже п’ятнадцятеро. Її колега Наталія Невар із Лютки проаналізувала, що в перспективі тут може бути більш як 10 учнів 1—4 класів. Однак, за словами завідувачки відділу освіти Старовижівської РДА Валентини Яриніч, цього явно замало для того, щоб зберегти навчальний заклад.
— Бо клас сформується тоді, коли в ньому не менш як п’ятеро дітей, — висловила вона свою думку. — Тобто загалом у початківці повинно бути понад 20 учнів. За індивідуальним планом можна організовувати навчання і в приміщенні школи, але на його утримання потрібно 50 тисяч гривень на рік.
Неважко підрахувати, скільки необхідно коштів, щоб зберегти навчальний заклад у Лютці. Це лишень платня вчителів та прибиральниці, яка в опалювальний період ще й топить грубки, працюючи загалом на 0,75 ставки. За паливом діло не стане, бо, як сказав сільський голова Дубечного Анатолій Костючик, дрова навколо села ростуть. Залишається кілька сотень гривень за електроенергію — це теж не проблема. Тим більше, що на утримання закладу освіти можна виділяти кошти і з районного, і з сільського бюджетів. Зрештою, хіба спокій батьків, зручність для маленьких школяриків, майже домашня атмосфера на уроках не варті цих скромних видатків?
Заступник начальника управління освіти та науки облдержадміністрації Людмила Плахотна підтвердила: Волинь має проблеми з фінансуванням галузі через те, що кількість учнів скорочується. Якщо залишити мережу освітянських закладів такою, як є зараз, то вже у вересні не вистачатиме грошей на зарплату вчителям.
— До кінця року потрібно ще 66,5 мільйона гривень субвенції, — сказала керівник. — Відтак маємо вирішити долю 26 початкових, 155 малокомплектних шкіл. Іншого виходу немає. Кошти треба вкладати в добротне навчання, забезпечувати всім дітям рівний доступ до якісної освіти. А хіба може вона бути такою там, де в класі лише троє учнів? Підсумки участі школярів у предметних олімпіадах, творчих конкурсах свідчать, що діти з малокомплектних шкіл не конкурентоздатні на освітньому ринку.
Останню думку можна б заперечити лише кількома красномовними прикладами — у початковій школі Лютки свого часу навчалася моя колега Марія Дубук, яка, на жаль, майже рік тому передчасно пішла з життя. Вона стала одним із найкращих журналістів Волині, отримала чимало професійних відзнак. Перші ази науки там пізнавав редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова» Сергій Наумук.
Колишній завідувач цього навчального закладу Ольга Максимівна Наумук стверджує: вищу освіту здобули більш як половина його випускників. Хіба це не вагомий аргумент, щоб продовжити життя сільській школі?

НА ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ
Презентуючи законопроекти «Про освіту» і «Про професійну освіту», міністр освіти Сергій Квіт заявив, що Міносвіти ініціює перехід до 12-річної системи освіти. Українські школярі ходитимуть 5 років до початкової школи, чотири — до базової і три – до старшої. Основні рівні освіти залишаться колишніми: дошкільна, загальна середня, професійна і вища. Однак загальну середню освіту розділять на початкову (5 років), базову (4 роки) і старшу профільну школу (3 роки). Керівник відомства зазначив, що принциповим моментом є те, що дошкільну і початкову освіту діти повинні здобувати за місцем їхнього проживання. Тим часом старша профільна школа потребуватиме достатньої кількості учнів і вчителів. Тому в сільській місцевості такі установи будуть спільними для кількох населених пунктів.
(http://expres.ua/main/2015/06/20/140344–partu-12–rokiv-chomu-zadlya).