Очам археологів відкрилися сотні кістяків у кожній поховальній ямі. Серед них чимало жіночих та дитячих. Мама, яка притулила маля до себе, та разом з ним і загинула... Проте це не зупиняє охочих заробити на цій страшній трагедії...
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Нещодавно директор ДП «Волинські старожитності» Олексій Златогорський на своїй сторінці у «Фейсбуці» зізнався, що порушив власні правила і погодився придбати викопний артефакт. Досі ніколи цього не робив, адже купівля археологічних знахідок є головним рушієм чорної археології.
А передісторія така. У 1960–х роках під час робіт на території туберкульозної лікарні у Володимирі–Волинському (вона розташовувалася на городищі) тракторист натрапив на жетон польського поліцая. Знахідка збереглася донині. «Тепер після наших досліджень у тракториста прокинулися певні почуття. Ці почуття він оцінив у 100 гривень. Сума невелика, і тому я порушив свої правила. Бо за жетоном стоїть конкретна людина. Сама ж знахідка мені не потрібна. Вона потрібна музеєві. Мені достатньо номера, щоб встановити ім’я. Ну й бажано фото. Але в діда–тракториста виявився онук — справжній «українець», який захотів за жетон уже 100 євро», — пише Олексій Златогорський. Звісно, тракториста можна виправдати, але лише до моменту встановлення ціни. Бо якщо раніше міг нічого не знати про те, що трапилося на володимирському городищі, то після останніх досліджень волинських археологів про масове поховання не чув хіба глухий. На такі розкопки важко дивитися. Ще важче там працювати. Студенти–практиканти, які долучилися до ексгумації, плакали вечорами в наметах. Бо нормальній людині годі усвідомити весь жах, який діявся на давньому городищі. Сотні кістяків у кожній ямі. Серед них чимало жіночих та дитячих. Мама, яка притулила маля до себе, та разом з ним і загинула. Тисячі прострілених черепів… За кожним з них — людина, яка жила, творила і любила. Постріл — і нема людини. І проблеми, звісно, немає. Енкаведисти добре знали свою справу: ніхто не вижив, а якщо й вижив, то мовчав до смерті. Принаймні на сьогодні ще не вдалося знайти ні свідків, ні документів про розстріли у володимирській тюрмі. Саме тому такі важливі будь–які зачіпки. Хоч щось, аби розплутати клубок страшних подій. Науковці вважають, що розстріли проводили енкаведисти у 1939—1941 роках. Жертвами стали громадяни Речі Посполитої: поляки, українці, євреї. Чоловіки, жінки і діти. Усього ексгумовано близько 2700 останків. Поляки вже називають розстріли у Володимирі–Волинському «малою Катинню». А от у нас якось мало звертають на це увагу. Грошей у держави, як завжди, немає. Ні на масштабні розкопки, ні на належні просвітницькі заходи. Може, тому й ставляться наші люди до подібних знахідок, як до товару, який має чітку ціну. Йдеться не лише про поліцейський жетон із володимирського городища. Чимало чорних копачів намагаються втулити колекціонерам предмети, знайдені при трупах. Байдуже при яких: чужих чи своїх. Якщо говорити про Другу світову війну, то знайти німця навіть краще, бо вигідніше. Майже завжди у могилах солдатів вермахту відкопують особисті жетони, за якими можна точно встановити імена загиблих. А отже, можна продати, бо ж небідні родичі готові заплатити, аби тільки дізнатися місце останнього спочинку діда чи прадіда. Закликати таких «пошуковців» до моралі годі. Хоча вона у них таки є. Щоправда, невелика. І вартує від 100 гривень до 100 євро. На більше вони не здатні.
