ДІТИ ТАНЦЮЮТЬ І ЛІПЛЯТЬ? ЗНАЧИТЬ — УРОК МАТЕМАТИКИ!

«Коли уже до школи?» — нетерпляче зазирає в очі моя майбутня першокласниця. Першим реагує син: іронічно кидає, що її бажання навчатися житиме недовго. А так хочеться, щоби воно не просто було — квітло! Раптом дізнаюся, що друзі організовують у Луцьку семінар з вальдорфської педагогіки, яка славиться нетрадиційними методиками: у ній учні танцюють і створюють собі підручники. Іду туди за новими ідеями із вірою, що навчання дитини у сучасній школі може бути бажаним

Оксана КАЛИНЮК

Скажу відверто, наскоком зрозуміти глибини цієї системи освіти родом із Німеччини неможливо. Зате на рівні емоцій якось дуже радісно і приємно повторювати танцювальні рухи, вимальовувати вісімки-нескінченності, запропоновані вальдорфською вчителькою Оленою Кілльге. Усе це роблять школярі чотирьох вальдорфських шкіл в Україні (є надія, що з часом ще одна з’явиться у Луцьку). Такі вправи допомагають їм відчути навколишній світ, збагнути його особливості і своє місце у ньому не тільки розумом, але й душею.
Олена Кілльге зауважує, що учитель мусить вміти розпізнавати різні типи учнів (за рівнем сприйняття є інтелектуальний, а є й художній). Тому, до прикладу, геометрію учневі з художнім сприйняттям варто викладати інакше. Чомусь одразу згадую свого однокласника, який прекрасно малював, мав неймовірне відчуття пропорцій — і безліч «одиниць» з усіх математичних предметів. Згадую і свого сина, який до 9–го класу перестав відчувати, що таке бажання навчатися. Мотивує, що навчання дуже непрактичне, далеке від реального життя. І слухаю, як вальдорфський педагог підкреслює, що знання про світ дітям даються легше, якщо зачіпають не одне лиш мислення, а й органи відчуття. Маленький приклад: 7–літнім дітям пропонують кроками «написати» вісімку, потім це роблять колективно. Вони вивчають симетрію, рівновагу, користуючись глиною, у школі вони вчаться грати на музичних інструментах і грають у спектаклях. Інакших деталей багато. Усе нагадує добрий свіжий вітер, хоча вловлюю і чимало моментів, які використовують у традиційній школі.
А коли Олена Кілльге підкреслює, що учні повинні любити учителя, а він — їх, спадає на думку філософія нашого Василя Сухомлинського з його «серце віддаю дітям». І ще одне відоме, але часто знехтуване нами, батьками: у вальдорфській школі трикутник «дитина — батьки — вчитель» активно працює. Це стосується і першачків, і старшокласників. Мовляв, готовність молодої людини до взаємодії зі світом формується до 21 (!) року. Тому шукати і будити закладені сили й здібності ліпше командою.
У нас цей трикутник активізується зазвичай при проблемах із навчанням чи поведінкою. Що й казати, легко взаємодіяти з дитиною, коли їй усе дається легко, коли вона вчить, бо треба, але школярів — «революціонерів» теж вистачає. І тоді так непросто нагадувати собі, що успішність — не єдиний критерій людяності. Бо ж є й інші чесноти, якесь ще невідкрите призначення у цьому такому багатогранному світі. І твоє дитя, таке колюче, з таким низьким рейтингом за оцінками у класі, попри усе заслуговує і любові, і розуміння, і того, щоб його прагнули відчувати і чути найрідніші люди, а якщо поталанить — то ще й хоча би хтось з учителів, хто уміє дарувати отой «свіжий вітер».

ДОВІДКА «ВОЛИНІ-НОВОЇ»
Вальдорфська система освіти — це педагогіка духу, душі і тіла. «Роботу вчителя, як і лікаря, помітно з роками», — наголошував її засновник австрійський філософ та педагог Рудольф Штайнер (1861 — 1925). В основі педагогіки, яка розкриває закладені природою можливості дитини, лежить принцип: «Не давай нам риби, навчи нас її ловити». Навчання відбувається у вигляді гри.
Перша вальдорфська школа була відкрита у Штуттгарті 7 вересня 1919 року для дітей робітників фабрики «Вальдорф–Асторія» (звідси і назва). Сьогодні ця педагогіка — найпоширеніша у світі незалежна система альтернативної освіти.

На фото: На обов’язкових уроках плетіння діти розвивають чутливість пальців.