Минулого тижня голова Волинської обласної ради Валентин Вітер зустрівся з працівниками цього державного підприємства, яке є стратегічним для енергетичної галузі краю...
Минулого тижня голова Волинської обласної ради Валентин Вітер зустрівся з працівниками цього державного підприємства, яке є стратегічним для енергетичної галузі краю
Мар’яна ВЕРБІВСЬКА
Дві проблеми – можлива зміна форми власності та дефіцит сировини для виробництва торфобрикетів – тримають заводчан у напрузі. Про те, що підприємство вже цього року може опинитися в приватних руках, їм стало відомо у травні, коли Кабмін ухвалив постанову про проведення прозорої та конкурентної приватизації і до списку об’єктів, які можуть піти на торги, включив волинські заводи. Тривоги за долю підприємства людям додає й те, що не можуть дочекатися погодження на відведення нових площ для видобутку торфу. – А якщо пакет уже підготовлених документів не потрапить у міністерські кабінети до кінця року, то через нестачу сировини виробництво невдовзі може зупинитися, – пояснив керівник ДП «Волиньторф» Іван Киричик. Директор заводу «Маневичіторф» Володимир Щербачук під час зустрічі робітничого колективу з головою представницького органу Волині Валентином Вітром розповів про ситуацію на підприємстві. – Торік ДП «Волиньторф» сплатило 16 мільйонів гривень податків та зборів, – зазначив він. – Заборгованості перед бюджетом немає. Середня заробітна плата – 4,6 тисячі гривень. Її виплачують прозоро, не в конверті. З початку цього року отримали 4 мільйони гривень прибутків. Тоді чому вперто нав’язується думка, що не виживемо без приватизації чи корпоратизації? Коли звернулися до голови облдержадміністрації Володимира Гунчика, щоб погодив проект відведення 205 гектарів, він заявив: не поставить свого підпису, поки не побачить перспективи для підприємства. Мовляв, треба знати, до якого інвестора перейдуть ці землі. А ми щороку маємо вводити в експлуатацію нові площі, адже працюємо стабільно і є попит на нашу продукцію. Все скидається на те, що на «Волиньторф» таки може прийти інший власник. Не випадковим вважають тут незалежний аудит, який невідомо хто замовив. Понад те, в облдержадміністрації створили робочу групу, що теж перевіряє діяльність підприємства аж за …п’ять років, хоча воно своєчасно надсилає звіти про виробничі показники і в профільне міністерство, і в органи статистики. За словами голови Маневицької районної ради Людмили Веремчук, така розмова з колективом відбувається не вперше. Депутати вважають підприємство особливо важливим для громади, адже район не газифікований. Тому для соціальних закладів заготовляють торфобрикети, опалення якими обходиться набагато дешевше порівняно з природним газом. Керівник звернула увагу і на те, що «Волиньторф» – один із головних платників податків і працедавців, що дає роботу 400 людям. Він забезпечує теплом робітниче селище, дитячий садок із басейном, лікарську амбулаторію, школу, Будинок культури. Тому на останній сесії райради обранці маневиччан схвалили звернення до Верховної Ради, Кабміну, Волинської обласної ради та облдержадміністрації, де зазначають: приватизація ДП «Волиньторф» витіснить його з енергетичного ринку дешевого, висококалорійного місцевого палива, призведе до зменшення надходження коштів до місцевого бюджету. Про те, що може статися з підприємством, якщо недалекоглядні урядники таки відправлять його на торги, напевне, найбільш переконливо розповів старший майстер Володимир Волошин, який нещодавно переселився у Прилісне з Донбасу. – Приватизація відкине заводи на багато років назад, як це сталося з донецькими шахтами, – сказав він. – Нові власники насамперед почали скорочувати штати, звільняти робітників, щоб якнайшвидше повернути вкладені кошти. Їх не цікавила інфраструктура селищ, де жили гірники. Тому якщо стабільно працює підприємство, приватизація не потрібна. «Навіщо приватизовувати високорентабельне підприємство, тим більше у період, коли йде війна на Сході України? – риторично запитує й директор буддирекції ТБЗ «Сойне» Анатолій Мельник, який написав листа до редакції газети «Волинь-нова». – Зарубіжний інвестор не прийде, а свій уже продемонстрував хист у цій справі, і люди не сумніваються, що він змусить колектив не виробництво розвивати, а сертифікати купувати». Автор зазначає, як один із колишніх директорів купив сертифікати на 6 мільйонів гривень у фірми-одноденки, котра швидко зникла разом із грішми. Анатолій Мельник сподівається, що «виважене і чітке рішення облради може врятувати підприємство». Депутату обласної ради Людмилі Кирді нинішня ситуація нагадує схему, за якою на Волині ліквідували комунальне підприємство «Волиньагроліс». – Торік профільне міністерство пропонувало визначитися з майбутнім «Волиньторфу» – пустити його на приватизацію, корпоратизацію чи віддати в управління облдержадміністрації, — повідомила вона. – Тоді дійшли спільної думки, що державна форма власності – найкраща для підприємства, якщо законодавство не дозволяє передати його в комунальну власність районної громади. Погодилися з цим голова профкому Аліна Базарнова, змінний майстер Віталій Градищук, продавчиня брикетів Юдіта Бідун та інші учасники зібрання, які хочуть зустрітися з головою облдержадміністрації Володимиром Гунчиком, аби він упевнився: в їхній позиції немає політики, а тільки вболівання за долю підприємства. Валентин Вітер повідомив присутнім, що депутати обласної ради вже не раз порушували проблему повернення коштів ДП «Волиньторф», і на наступній сесії знову обговорюватимуть ситуацію на підприємстві. – На сесію запросимо представників трудового колективу, – сказав він. – Як на мене, підприємство вже опинилося на червоній лінії щодо створення запасу сировини, тому відкладати питання про виділення нових площ для розробки покладів торфу далі нікуди. Як обранці волинської громади будемо використовувати всі можливі важелі впливу, щоб колектив міг стабільно працювати надалі, – пообіцяв керівник головного представницького органу краю.
На фото: В останні роки торфобрикетний завод «Сойне» наростив випуск своєї продукції.
