ПАНОВЕ ЧИНОВНИКИ, ПЕЧЕНУ В ТОРФІ КАРТОПЛЮ ЗАМОВЛЯЛИ?

Через людську недбалість, безсилля владних структур і неймовірну спеку  у кількох районах Волині тривають масштабні пожежі на торфовищах...

Цього тижня під час чергової оперативної наради в облдержадміністрації начальник управління Державної служби з надзвичайних ситуацій Володимир Грушовінчук повідомив, що в області горять торфовища в Ратнівському, Любешівському, Старовижівському та Маневицькому районах. За його словами, особливо небезпечна ситуація склалася біля сіл Ворокомле та Видерта Камінь-Каширського району. Ми вирішили на власні очі пересвідчитися, що ж відбувається насправді й вирушили у цей поліський район. Ще на під’їзді до Каменя-Каширського відчули стійкий запах диму


Кость ГАРБАРЧУК

В МЕЛІОРАТИВНИХ КАНАЛАХ НЕМАЄ ВОДИ
Попри полуденну серпневу спеку в селі Видерта жвавий рух: ми нарахували валку з дев’яти підвод, на яких у бідонах та пластмасових бочках везли воду. На околиці цікавимося в селян, як проїхати на місце пожежі.
— Ви–те їдьте прамо піщаною дорогою, коло могилок, до посадки. Там скрізь горить. Сьогодні туди подалося багато наших людей, – пояснює одна жіночка поважного віку.
— А давно горить?
— Зайнялося в другому селі – Ворокомле, і той вогонь прийшов до нас. Воно ціле літо тліло, а тепірика не можна загасити, – пояснює вона.
— Сьогодні такий дим, що й дітей на вулицю не випускаю, шоб не вчаділи, – приєднується до розмови молода червонощока жінка, – зараз білий день, а в нас потемніло, як ввечері…
На піщаній дорозі біля лісу зустріли підводу, яка поверталася з торф’яного поля.
— Бідонами возимо за два кілометри з єдиної меліоративної канави, в якій ще є вода, – пояснює житель Видерти Володимир Гречковський.
— Треба якось рятуватися, – додає його дружина Лідія Архипівна. – Наш пай вже згорів. Допомоги ніякої, тому наші люди самі організувалися, щоб погасити. Взяли лопати, бочки та й бігом туди…
Ми проїхали ще з півкілометра – і перед нами відкрилася така картина: на полі в диму група закопчених і засмальцьованих чоловіків копають траншею. Перед ними тліє земля.
— Треба ж якось зупинити цю біду, – бідкається Валентин Давидюк. – Ше пару день і до села дойде. Тому всі дружно кинулися. Вже тут ніби й загасили, а воно за ніч знову може зайнятися. Якби вчора цей вогонь не зупинили, то сьогодні вже горіло б село. Поки топчемося на місці.
За словами селян, розпочалося все ще весною, коли хтось підпалив суху траву, а в меліоративних канавах не було води, щоб відразу залити ту невеличку пожежу. Воно тліло–тліло, а коли настала спека, то й розійшлося. Вони таки сподіваються на дощ, але синоптики кажуть: ще 10 днів стоятиме така жарка погода. То за цей час тут нічого не залишиться.
Люди переконані: єдиний вихід із ситуації – викопати траншею екскаватором, щоб зупинити поширення вогню. Вручну вони цього зробити не зможуть, занадто велика площа охоплена вогнем.
Тут буквально горить земля під ногами, яка на очах господарів перетворюється на пустелю. Ми стоїмо на місці, яке вже ніби загасили, але несподівано торф знову починає тліти. Пройшлися полем, і прямо перед нами звалилася береза.

«СПАСЕНИЕ УТОПАЮЩИХ — ДЕЛО РУК САМИХ УТОПАЮЩИХ»?
Люди найбільше нарікали на владу, яка, на їхню думку, самоусунулася і нічого не робить.
— Влада дала нам землю, і та горить, – обурюється Микола Гапонюк. – Самі себе рятуємо.
— Бульба моя вже згоріла, – зітхає Петро Приведенець. – У мене тут було 40 соток. Тепер маю вже готову, печену в торфі картоплю, – сумно жартує чоловік. – Приїхали сюди ще о п’ятій ранку. Але вже нічого не спасли.
— Найбільше то винувата сільська і районна влада, ми не раз зверталися, я й сьогодні до голови дзвонила. Казала йому: роби щось. Йди до попа, хай батюшка в дзвони б’є і скликає людей, – додає Тетяна Чикида.
— Ми голові говоримо-говоримо, а він навіть не приїхав сюди, – обурюється інший чоловік. – Вже навіть не відповідає на дзвінки, шо ж то за голова такий?
— Він же не сидить у сільраді, а з другого боку, де насосна станція, там ще більше горить, – захищає очільника громади інший селянин.
— Ми вже й дзвонили в Київ на гарячу лінію МНС.
– І що там відповіли?
— Якийсь металічний голос сказав: «Вашу заяву зареєстровано». Ото втішили мене, – сміється чоловік.
Кажу їм, що офіційно повідомили про пожежу на площі 100 гектарів.
— Та вже гектарів п’ятсот точно згоріло, – махає рукою Валентин Давидюк. – Давайте проїдемо машиною, і я вам покажу масштаби цієї стихії.
Поки ми розмовляли, селяни ще на одній підводі привезли 200–літрову металеву бочку. Серед чоловіків гасить пожежу і носить відрами воду студентка Ківерцівського медичного коледжу Яна Приведенець, яка зараз на канікулах у рідному селі.
На одній ділянці рятувальник, сержант Ігор Герун разом із двома працівниками водного господарства – Віктором Приведенцем та Сергієм Малащуком – подавали воду з меліоративного каналу за допомогою насосної станції і заливали вогонь з пожежного рукава.
Слухаючи людей, пригадав знаменитий лозунг із книги Ільфа й Петрова «12 стільців»: «Спасение утопающих – дело рук самих утопающих». Склалося враження, що нікому люди з їхніми проблемами не потрібні. Хто порахує завдані збитки?

ШАНОВНІ СЕЛЯНИ, КИДАЙТЕ КУРИТИ!
Сільського голову Видерти Михайла Євчука ми знайшли з іншого боку задимленого торфовища.
— Люди найбільше нарікають на вас як сільського голову, що з травня горить, а ви нічого не зробили, – звертаюся до нього.
— Ситуація ускладнилася тим, що в меліоративних каналах немає води, – пояснює Михайло Арсентійович. – Треба копати канави, щоб зупинити пожежу, але нема чим. Техніки ніякої, бо порозкрадали все. Справді, з травня воно горіло, але ми тоді погасили. А зараз нічим. Колись ці землі були колгоспними. Потім розпаювали, і поля перетворилися на хащі. Скажіть людям: коли сіно косять, нехай менше курять, а то кидають «бички» і потім усе горить. А тепер хочуть зробити крайнім мене. Коли зайнялося, то ніхто не гасив, а тепер вогонь підійшов до їхніх городів, то поприбігали. А чого раніше нічого не робили? – обурюється та сердиться сільський голова і відкидає всі звинувачення. – А горить усього гектарів п’ятдесят, ну може сімдесят.
— Даремно люди нарікають на свого голову, – став на його захист один із рятувальників. – Він тут днює і ночує. Замість того, щоб спочатку локалізувати й зупинити, самі довели до катастрофи.
Пожежа за 7 кілометрів від села Ворокомле. Як нам пояснив очільник місцевої громади Василь Зубач, спочатку в урочищі Довге тлів торф’яник. Сильно почало горіти тиждень тому на площі близько 100 гектарів. На його думку, в нинішніх умовах загасити цю пожежу не реально. Зараз там уже другий день працюють дві насосні станції і 20 рятувальників. Сільська рада їх забезпечує харчуванням.
***
Представники місцевої влади й рятувальники нас наполегливо переконували, що масштаби пожежі значно менші, ніж ми бачили на власні очі. Тільки я не можу зрозуміти: чому? Для чого приховувати та замовчувати? Не хочу нагнітати, я не фахівець-землемір, але площа 100 гектарів – це квадрат зі сторонами в тисячу метрів, або один квадратний кілометр. Люди добрі, кого ви дурите? Поїдьте і подивіться, на якій площі горить. А ще краще – розкажіть це селянам, котрі лопатами копають траншею і бідонами возять воду, аби врятувати залишки свого врожаю.

На фото: Торфяник після пожежі перетворюється на пустелю. Останній рубіж для вогню — канава, яку дружно копають лопатами.

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.