ЧОМУ МОЛОЧАРСЬКІ КООПЕРАТИВИ ТАК І НЕ ЗАПРАЦЮВАЛИ НА ПОВНУ СИЛУ?

Видавати бажане за дійсне — улюблене заняття наших управлінців. От тільки прикрість, що всі ми живемо не на Марсі і можемо порівняти їхні звіти з реальним станом речей

Сергій НАУМУК

НЕМА ЧОГО ХВАЛИТИСЯ КРАПЛЕЮ В МОРІ…
Кілька місяців тому перший заступник міністра агрополітики й продовольства Ярослав Краснопольський у Львівській області на всеукраїнському круглому столі «Розвиток молочного скотарства на основі кооперації особистих селянських господарств» повідомив, що в Україні створюють умови для прискореного розвитку сільськогосподарської обслуговуючої кооперації. Мовляв, уряд розробляє стратегію підтримки селянських господарств та створення на їх основі потужних кооперативів. Щоправда, відтоді минуло чимало часу, але про згадану стратегію щось не чути. Проте якщо послухати міністерського чиновника, то складається враження, що селянам просто на блюдечку піднесли всі умови для їхньої праці.
От тільки кооперативів від цього не побільшало. Наведений Краснопольським приклад такого об’єднання у Добротворі Львівської області, яке купує молоко в селян по 4 гривні за літр, мало що значить. Бо один чи кілька кооперативів — це ще не розвинений кооперативний рух. А до такого дуже далеко. З таким же успіхом можна навести й волинський приклад. У нашому краї теж є декілька молочарських кооперативів, які дають собі раду. Але це — крапля в морі, і нічого цим хвалитися. Хоча один із колишніх керівників області свого часу гримав кулаком по столу, щоб до кінця року в кожному районі створили по молочарському кооперативу. Той рік давно сплив за водою, а віз і нині там.
Нав’язувані зверху рішення у сфері економіки не приживаються, якщо нема ініціативи знизу. А реальність така: селянам наразі немає сенсу об’єднуватися. Чому? Бо переробники відмовляються купувати сировину у кооперативів. Причина проста: підприємству вигідніше мати справу із селянином–одноосібником, адже той повністю безправний, сировину здає під чесне слово, жодних паперів при цьому не оформляють. Тож вибити борги селянам годі. Часто вони навіть не знають, на яке саме підприємство здають молоко. Крім того, нині поширена практика, коли між заводом та селянином з’являється посередник — підприємець. Той купує молоко у селян за однією ціною, а на завод продає за значно вищою. Сплатив єдиний податок і — до побачення. Така схема дозволяє, по-перше, вивести готівку, по-друге, штучно збільшити витрати переробного підприємства, а відповідно в кінцевому рахунку зменшити базу оподаткування. Йдеться про мільйонні суми, але чомусь ця проблема не цікавить ні податківців, ні різномастих борців із корупцією.

«АБО ТАКА САМА ЦІНА, АБО — ТАБУ НА СПІВПРАЦЮ»
Обласна влада імітувала намагання щось змінити у цій сфері. Був розроблений орієнтовний договір між здавачем та заготівельником, де зазначено, що мають бути й накладні на сировину. Але це не запрацювало. Бо за переробними заводами стоять олігархи, які маюсь сильне лобі в різних органах влади. Тож наразі в області є тільки поодинокі молочарські кооперативи. Але працюють вони не завдяки, а швидше всупереч діям влади.
Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Родина» із села Вишеньки Рожищенського району — один із тих небагатьох, які дають собі раду. Кілька ентузіастів вирішили об’єднатися, аби селяни могли більше заробляти. Усе починалося непогано. Від влади СОК «Родина» отримав холодильну установку на 200 літрів, яка охолоджує молоко до 4 градусів.
Відтак звернулися на переробне підприємство. Там пообіцяли платити за сировину на 1 гривню дорожче, ніж одноосібникам, — так, як платять підприємцям. Кооператори прикинули, що всі витрати становитимуть 90 копійок, а 10 ще залишатиметься на розвиток. І це було б непогано. Але переробники поставили питання руба: або платите селянам стільки само, як і в заводських заготпунктах, або співпраці не буде. Інше підприємство спочатку ніби погодилося співпрацювати. Проте менеджера, який їхав у Вишеньки домовлятися, з півдороги завернув дзвінок від власників із Києва. Знічений менеджер повідомив, що є умова: кооператив має закуповувати молоко у селян за такою ж ціною, як і інші заготпункти. Інакше — табу на співпрацю.
Зрозумівши, що з переробниками каші не звариш, кооператив почав клопотатися перед міськими радами про продаж молока у містах. Рожище, Ківерці та Луцьк погодилися на такі умови. Відтак жителі цих міст стали вдячними клієнтами «Родини».
— Нашу продукцію в Луцьку покупці вже добре знають, — розповіла член СОК «Родина» Олександра Шевчук. — У нас близько 60 людей. Молоко нині продаємо по 6,5 гривні за літр. Селянам же платимо за базову жирність по 2,8 гривні. Завдяки кооперативові трохи зросла ціна і в інших заготівельників у тих селах, де ми закуповуємо молоко. Навіть почався зворотний процес щодо поголів’я. Загалом кількість корів дуже зменшилася, але нині дехто з господарів навіть залишив утримувати кілька теличок.
Добре, що СОК «Родина» дає собі раду. Проте такий шлях розвитку можливий лише для кооперативів із приміської зони. А решта? Звісно, частина з них може пробувати виготовляти власну продукцію. Але треба зізнатися, що наразі для наших кооперативів — це фантастика. Насамперед через відсутність обігових коштів та недоступність банківських кредитів. Та й переробні підприємства не бажають втрачати монопольне становище на ринку закупівлі молока, а значить і чималі заробітки. Тому їхні власники і відмовляються співпрацювати з кооперативами. Власне, найцікавіше те, що переробники готові «співпрацювати» з кооперативами, однак лише за умови, що ті платитимуть селянам не більше, ніж заводи. Бо інакше це буде поганий прецедент. Адже в такому випадку селяни швидко докумекають, що об’єднуватися вигідно. І більше зароблятимуть не олігархи, а прості люди.


КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА
Олег ГАЛАСУН, заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині:
— Кооперативи при нинішньому законодавстві не мають перспектив. Фактично наявне подвійне оподаткування. Бо спочатку оподатковують один суб’єкт господарювання, тобто фермерське чи особисте господарство, а потім ще й окремо кооператив. У нас податки мають платити обидва суб’єкти, а за кордоном кооператив їх не платить. Скажімо, якщо кооператив є платником ПДВ, то він має сплатити ПДВ, хоча він купує продукцію у селянина без цього податку. Відповідно, аби сплатити ПДВ, кооператив має на ту саму суму зменшити закупівельну ціну. Як на мене, то найпростіше було би ввести податок з продажу (скажімо, 5 відсотків), який платитимуть усі.

На фото: Олександра Шевчук: «Домашнє молоко завжди краще».
Фото Сергія НАУМУКА.