«КАТЕГОРИЧНО НЕ ЗГІДНИЙ З ПОЗИЦІЄЮ ЯЦЕНЮКА — КУПУВАТИ ВУГІЛЛЯ ЗА КОРДОНОМ»

Але навіть якщо бренд «шахтарський» стане для Нововолинська неактуальним, місто, якому виповнюється 65 років, все одно матиме хороше майбутнє. У цьому впевнений його голова — 61-літній Віктор Сапожніков (на фото)...

Алла ЛІСОВА

«ПО ТРЕТЬОМУ КОЛУ МІНЯЮТЬ КЕРІВНИКІВ ШАХТ, А В МЕРА НІХТО ПРО ЦЕ НЕ ЗАПИТУЄ»
— Вікторе Борисовичу, нинішній рік важкий для всіх. Україна перебуває у стані війни, даються взнаки кризові явища…
— А в Нововолинську вони найбільшою мірою пов’язані з шахтами, — випередив моє запитання про одну з найбільших проблем наймолодшого міста Волині його очільник Віктор Сапожніков. — Бо, як відомо, окремі вугільні підприємства будуть закриті. Шахта №1 входить до так званої третьої групи — без жодної перспективи розвитку. Вийшла постанова, згідно з якою наступного року цей список поповнить ще одне, дев’яте вугільне підприємство. Вперше за багато років гірники позбавлені дотації на тонну видобутого палива. У зв’язку з цим та нестачею коштів на поновлення обладнання шахтарі суттєво зменшили видобуток вугілля. Це призвело до заборгованості із заробітної плати. Оптимізму не додає і те, що на будівництво десятої шахти із 200 мільйонів гривень, запланованих на цей рік, надійшло лише 50. Немає впевненості, що за кілька останніх місяців отримаємо решту суми. А це ставить під великий сумнів здачу нової копальні наступного року, як це планувалося. Однак усі перераховані вище негаразди не дають нам підстав опустити руки, зневіритися.
Попри все більш як на 20% порівняно з минулим роком Нововолинськ збільшив реалізацію виробленої промислової продукції. У розрахунку її на одного жителя ми суттєво випереджаємо сусідів і посідаємо перше місце в області. Середня заробітна плата — одна з найвищих на Волині — 3800 грн, і це з урахуванням того, що в шахтарів вона зменшилася. Лідируємо за вкладенням прямих іноземних інвестицій — 1530 доларів на одного мешканця, що в 6,7 раза (!) більше за середньообласний показник. Перспектива у нас є.
— На вашу думку, що найбільше посприяло «шахтарському обвалу»?
— Об’єктивна причина — депутати Верховної Ради прийняли коаліційну угоду, де записано, що до 2019 року шахти повинні бути приватизовані, закриті або законсервовані. Інакше кажучи, вирішено дотаційну галузь скинути з плечей держави. Як наслідок — прийнята програма уряду, яка передбачає досягти енергетичної незалежності України шляхом придбання вугілля за кордоном. Я з цим не згідний. Не можу зрозуміти, чому так незадовільно фінансується перспективне вугільне підприємство — шахта №10. Чи не таїться у цьому завуальоване рейдерство в традиціях 90–х років минулого століття, коли підприємство штучно доводили до банкрутства і занепаду, аби потім купити за копійки? Чи це красномовний крок до остаточного знищення вугільної галузі? Не сприймаю пафосних заяв нашого прем’єра про перевиконання держбюджету. Бо в той же час не видано запланованих коштів на 10–у шахту, держава не закупила підручників перед навчальним роком, переклавши цей обов’язок, як і інші, пов’язані з пільговим перевезенням пасажирів, індексацією зарплат тощо, на місцеві бюджети. Усе це, вважаю, призвело до суб’єктивних негативних тенденцій на місцях. Так, наприклад, у шахтарських колективах розпочалися роз’єднавчі профспілкові процеси. Хоч мало би бути навпаки. Кадрові зміни, як бачимо, не принесли жодного позитиву, ситуація не покращилася. До речі, не виключено, що керівників шахт змінюватимуть уже по другому чи третьому колу. Мера міста про це ніхто не запитує. Кому це вигідно?
— Дуже часто можна почути думку, що, коли закриють шахти, то місто загине. Чи поділяєте її?
— Абсолютно не згідний із таким твердженням. Навіть у 90–х роках, коли перестали працювати відразу шість шахт, ми не допустили колапсу економіки. Довели, що з депресивного стану можна вийти в число кращих регіонів. Тепер маємо сучасні високорозвинуті підприємства, такі як «Хан–Електробау», «Кроноспан УА», «БРВ–Україна», «Алюглас», Нововолинський олійно–жировий комбінат, «ВМП», котрі за будь–яких обставин дають собі раду: випускають конкурентоспроможну продукцію, забезпечують людей роботою, виплачують заробітну плату, перераховують податки в міську казну… До слова, зараз у сегменті промислового виробництва міста шахти не становлять навіть 10 % і трудиться там менше трьох тисяч робітників, з яких майже половина — сільське населення.
— Але ж, погодьтеся, в ті роки місто виручив статус території пріоритетного розвитку із пільговим режимом інвестиційної діяльності.
— Звичайно. Тож коли цього року я зустрічався з прем’єр–міністром Арсенієм Яценюком, намагався переконати його у доцільності повернення таких пільг. Він категорично заперечив, мотивуючи свою позицію тим, що такі території себе не виправдали, з чим я абсолютно не згідний. Але й у такій ситуації вихід знайдено. Працюємо над пакетом документів, які дозволять нам зареєструвати Індустріальний парк. Це щось на зразок «території», тільки з іншими правилами гри, так би мовити. Однак я сподіваюсь, вони будуть привабливими для інвесторів.

«І ТУТ СПРАЦЮВАВ МЕНТАЛІТЕТ, КОЛИ СЕРЕД ДВОХ УКРАЇНЦІВ ЗНАХОДИТЬСЯ ТРИ ГЕТЬМАНИ…»
— Вікторе Борисовичу, пригадую, під час попередньої хвилі закриття шахт у проектах окремим рядком було записано створення нових робочих місць. Як зараз?
— Тепер кошти передбачені лише на фізичну ліквідацію підприємств. Але якщо держава не спроможна забезпечити людей роботою, ми підемо іншим шляхом, про який сказав вище. Окрім того, зараз все ж таки маємо майже завершену десяту шахту, будуватиметься друга черга підприємства «Хан–Електробау» та Нововолинського олійно–жирового комбінату. Сподіваємося, що створення Індустріального парку сприятиме розвитку «Оснастки», інших раніше напрацьованих проектів. І не тільки. Його діяльність має привабити багатьох інвесторів. Правда, на це потрібен час. Головне, аби швидше закінчилася війна і встановилася стабільність.
— Чим сьогодні Нововолинськ може привабити потенційного інвестора?
— Наявністю кваліфікованої робочої сили, близькістю кордонів, пільгами, які будуть передбачені в програмі діяльності Індустріального парку і, звичайно, іміджем міської влади та її голови. Не прийміть це за нескромність, але, наскільки мені відомо, за кордоном скрупульозно моніторять міських голів прикордонних регіонів на предмет корумпованості, ставлення до європейських цінностей тощо. Як приклад: у 2008 році до мене приїхала група поляків щодо проведення Європейських днів добросусідства. Чому сюди, адже це територія району? У відповідь почув, що про нововолинського мера їм розповіли як про керівника, який може конкретно допомогти. Коли до мене звертаються інвестори з питанням, як сприятиму їхній діяльності, раджу порозмовляти з поляками, німцями чи іншими іноземцями, які працюють на теренах міста, — і вони про це розкажуть. Я маю до інвесторів незмінні вимоги: створення робочих місць, забезпечення людей нормальними умовами праці й достойними зарплатами, сплата податків.
— Нинішній рік ознаменований ще й початком адміністративно–територіальної реформи. Наскільки знаю, ви теж не сиділи склавши руки, а намагалися діяти. І в результаті?
— Об’єднання давно назріло. Принаймні я як мер міста, яке, як жодне інше, не має району, відчув це значно раніше. Багато наших підприємств, як–от шахти, молокозавод, водозабори, полігон твердих побутових відходів, дачні масиви, зрештою кладовище, знаходяться за межами міста. Однак мені доводиться займатися проблемами шахт, розташованих на території району, в сільські ради якого, до речі, йдуть податки, пільговими перевезеннями, медичним забезпеченням, чим користуються і селяни. І багато чим іншим. Тож Нововолинськ тісно пов’язаний з Іваничівським районом. Коли заговорили більш детально про об’єднавчі процеси й вийшов відповідний закон, я надіслав листи навколишнім сільським радам з викладом своїх думок щодо цього. В окремі населені пункти виїхав, аби почути думку громади. Однак на зустрічах люди говорили одне, а рішення приймали зовсім інше. Тут, безумовно, спрацював менталітет, коли серед двох українців знаходиться три гетьмани. Окремі особи, які переслідують меркантильні інтереси, розпочали певну агітацію на зразок того, що місто забере в селян землю, там позакривають школи, дитсадки і таке інше. Вважаю, що причина суперечок — у недосконалому законі. Складається враження, що він був написаний лише для того, аби поставити «галочку» для фондів, які дають нам кредити. Хоча абсолютно очевидно, що територіальні громади повинні об’єднуватися навколо центру, який має розвинуту інфраструктуру, завдяки чому мешканці зможуть отримати чимало якісних послуг комунальної, транспортної, медичної та інших служб. Тому дуже шкода, що через недолугість закону, який не дасть бажаного результату, ми знову відстанемо від Європи на багато років. І пожалкуємо.
Впевнений, що об’єднання в результаті має принести взаємну вигоду. Грядівська сільська рада прийняла на своїй сесії позитивне рішення. Хочемо там зробити пілотний проект, щоб показати, як можна покращити життя, об’єднавшись. Повірте, я був багато разів за кордоном і бачив, як там живуть люди. І ми можемо бути не гіршими.

«МАЮ ОДИН НЕДОЛІК: БАГАТО РОКІВ БУВ МІСЬКИМ ГОЛОВОЮ»
— Вікторе Борисовичу, напевно, перші подихи виборчих вітрів уже відчутні. Чи заважають вони вирішувати господарські проблеми?
— Наближення виборів відчув ще кілька років тому. Спеціально були створені газети, які роздавалися мешканцям безплатно, сайти, що працюють проти мене. Вони підгодовуються людьми, які мають гроші і хотіли б мати ще й владу. У цих так званих ЗМІ нічого, окрім негативу на міського голову, не прочитаєте. Складається враження, що мої недоброзичливці, які мріють сісти в крісло мера, не маючи ні знань, ні досвіду, ні професійних навичок, далекі від розуміння того, чим повинен займатися керівник міста, які обов’язки лежать на його плечах.
— Тобто не боїтеся опонентів?
— Завжди сприймав їх серйозно, ніколи не легковажив на виборах. Не займався «шапкозакиданням». Попри все у мене найвищий рейтинг і найбільші шанси виграти ці вибори. Правда, маю один недолік: багато років був міським головою, і через те до мене може бути чимало претензій. Але я від них не ховаюся, готовий вислухати кожного, думати, як вийти з тієї чи іншої ситуації. Без зайвого пафосу можу сказати, що я багато зробив для Нововолинська. Тут моя мала батьківщина, тут буду доживати свій вік. А нашим людям вирішувати, кого обрати.
— День міста, який збігається з професійним святом шахтарів, є для вас знаковим?
— А хіба може бути інакше для сина шахтаря? Цей день започаткований у 1997 році з моєї ініціативи й, напевно, залишиться святковим для багатьох наступних поколінь. Як і створені 20 років тому герб та хоругва міста із шахтарськими символами. Навіть якщо бренд «шахтарський» стане для Нововолинська неактуальним, місто, якому виповнюється 65 років, все одно житиме повноцінним життям.