Леонід Вітковський із Нововолинська довів, що зелений туризм може бути успішним бізнесом...
Леонід Вітковський із Нововолинська довів, що зелений туризм може бути успішним бізнесом
Катерина ЗУБЧУК
«НЕ СВЯТІ ГОРШКИ ЛІПЛЯТЬ» Про цього гостинного господаря — Леоніда Вітковського — я почула від Ніни Пахом’юк, яка очолює обласну громадську організацію «Волинські перспективи». Ніна Володимирівна розповіла: — У рамках одного з проектів у нашій громадській організації був створений Центр підтримки та розвитку зеленого, або сільського туризму. А Леонід Вітковський з Нововолинська — один із перших, хто скористався нашою інформаційною підтримкою. Він бачив, що зелений туризм — не хобі, а бізнес, який треба правильно вибудовувати. Буває, дзвонять мені власники садиб, які взялися за організацію сільського туризму, і нарікають, що мало відпочивальників. І тоді мені хочеться поставити за приклад Леоніда Леонідовича, який не копіював уже відоме, а шукав якусь родзинку… А безпосередньо у «Петрівському маєтку», спілкуючись із Леонідом Вітковським, я дізналася, що сказав він собі, мовляв, не святі горшки ліплять, і взявся за будівництво розважально–оздоровчого комплексу неподалік від Нововолинська. У 2008 році вже приймав відпочивальників. А щоб було зрозуміло, чому саме неподалік від міста шахтарів у лісі з’явився цей комплекс, то скажемо, що це — мала батьківщина Леоніда Вітковського. У селі Млинище він народився (тут і зараз живе його мама), закінчив Поромівську середню школу, відслужив в армії, закінчив вуз — на той час Луцький філіал Львівського політехнічного інституту. Ще у студентські роки одружився. У перерві між парами із дружиною Наталією, також студенткою, тільки Луцького педагогічного інституту, доньку бавили. А що на початку 90–х років із дипломом інженера–технолога у Нововолинську роботи не міг знайти, то поїхав в Амурську область, де на той час жила сестра, — у Тинду, яку називають столицею БАМу. Сибірський край із його лісами й річками сподобався. Сім’ю хотів забрати туди. Але і там уже «все валилось, роботи не стало», тож повернувся на Волинь. І почалися пошуки заробітків по закордонах, у Польщі зокрема. А в 1996 році пішов на державну службу (мав тоді вже і фах економіста). Тринадцять років працював у податковій інспекції: всі «щаблі» пройшов — від інспектора до начальника податкової служби в Іваничівському районі. Я дуже любив мандрувати, — повертаючись до минулих літ, каже Леонід Леонідович. — Їздив по Україні, бував на Закарпатті. І побачив в Ужгороді відомий нині багатьом відпочинковий комплекс «Деца у нотаря». Спілкувався з його власником. Побачене й почуте мене надихнуло. Захотілося й собі створити щось подібне. Пощастило з придбанням земельної ділянки: розташована у лісовому масиві, вона мало кого приваблювала. Дехто навіть дивувався, чи вдасться мені там щось зробити. А я так загорівся ідеєю, що вже ніхто не міг мене збити. Десь півтора року тривало будівництво. Ще був живий батько, то досить багато мені допомагав.
«БІДНІ ЛЮДИ ТУТ ЖИЛИ, ЯК ЦУЦИКИ, ТОМУ Й СЕЛО ЦУЦНІВ НАЗИВАЛОСЬ» «Петрівський маєток» знаходиться на вулиці Лісовій села Петрове. Названо так населений пункт на честь замполіта Василя Петрова, який посмертно був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (поряд прикордонна застава — теж з його ім’ям). — Але ж у селі люди пам’ятають і стару назву — Цуцнів, — каже Леонід Вітковський. — З плином часу відкрились невідомі сторінки Другої світової війни, відбулась, як мовиться, деяка переоцінка цінностей. І вже йде мова про те, щоб повернути селу колишню назву. Це поки що лише пропозиція, і не відомо, чи буде вона реалізована. А от свій «Маєток» я думаю перейменувати. А тим часом Леонід Леонідович своїм гостям розповідає, звідки ж пішла назва села Цуцнів. Є три версії. За однією з них, яка, на думку господаря «Петрівського маєтку», найменш правдива, в цьому селі розводили цуциків і продавали полякам (за кількасот метрів, за Бугом — Польща). За другою версією, це село було подароване якомусь високому військовому чину на прізвище, наприклад, Цуцнов за успіхи в бойових діях. Найімовірніше, як каже Леонід Вітковський, це теж вигадка. Бо якби тут жив багатий чоловік, то від садиби були б якісь залишки, руїни. І, нарешті, третя версія ось ця: жили в селі люди дуже бідно, ходили до Бугу — їх поляки на роботу наймали. І казали про цих наймитів, що вони бідні, як цуцики. Ось і «приклеїлась» назва до декількох хат, із яких виросло згодом село.
«ПІДТРИМКА ДРУЖИНИ — ЦЕ ВЖЕ ПІВСПРАВИ» Можна замовити будиночок у «Петрівському маєтку», де є умови для проживання чотирьох чоловік. А можна у домі з каміном більшою компанією посидіти. І, як вже було сказано, тут усе зроблено не лише для того, щоб гості догоджали тілу (є лазня, сауна, навіть у пейнтбол можна пограти), а й усміхнулись, відкривши для себе щось цікаве. Привертає увагу «петрівський барометр» із його жартівливим змістом. І гітара, що висить на сосні. Виявляється, це символічний інструмент… співака Елвіса Преслі, пісні якого дуже подобаються господарю «Маєтку». А що не шкодував Леонід Вітковський грошей на участь у виставках, на рекламу, як сказала Ніна Пахом’юк, то й знають «Петрівський маєток» не лише на Волині, а й на сусідній Львівщині — із Сокаля, Червонограда приїжджають люди. Часто бувають іноземці, які гостюють у друзів у Нововолинську. Зазвичай привозять свою провізію, зокрема шашлики, а ось юшку, вареники, картоплю по–селянськи тут запропонують. А як дружина поставилась до затії із зеленим туризмом (працював же чоловік начальником податкової інспекції — все було стабільно, і — на тобі, свій бізнес захотілось відкрити)? З цього приводу Леонід Вітковський каже: — Дружина мені завжди допомагала. Ясно, що не фізично, а морально. Але це дуже важливо. Бо якщо дружина підтримує ідею чоловіка, то це вже півсправи. Вона і 15–річний син живуть у нашій квартирі в Нововолинську (дочка вже заміжня і перебралась до Києва). Вони сюди приїжджають інколи відпочити. Я з приємністю готую їм каву, шашлики. А сам практично поселився в «Маєтку» — нема такого дня, щоб не їхав сюди, бо то вже моя робота, до того ж улюблена. Знаю, що треба щось полагодити, щось новеньке облаштувати, аби відпочивальникам було цікаво. А цікавинка чекає на кожного, хто тільки–но ступає на територію розважально–оздоровчого комплексу. Це — «Петрівська абетка», яку написав, за словами господаря, його хороший товариш. І запрошує ця «абетка» «поринути в романтику», залишивши всі проблеми за дверима. Є й такі рядки: «Не упивайся, а будь п’яний тільки від думки, що коханий…» І коли недавно подружжя Вітковських відзначало своє «срібне» весілля, то, звичайно, саме тут приймали рідню, друзів. Під акомпанемент вітру і пташок линули для них вітання.
На фото: Такі мальовничі куточки на території «Маєтку» тішать око кожного. Фото Катерини ЗУБЧУК.
