«СМЕРТЬ ВАСИЛЯ І ПОБРАТИМІВ НЕ МАЄМО ПРОСТИТИ, БО ІНАКШЕ ЦЕ ПОВТОРИТЬСЯ ЗНОВУ»

29-річний отець Роман Мойсей (на фото), рідний брат героя Небесної сотні Василя Мойсея, став священиком за покликом серця і за Божим промислом. З дитинства, що минуло в селі Зубрець на Тернопільщині, мав гідні приклади для наслідування: любив спостерігати, як місцевий священик виголошував проповіді та спілкувався з парафіянами. Духівником був і його нині покійний дядько. Закінчивши школу, Роман вступив до Волинської духовної семінарії, пройнявся атмосферою закладу і зрозумів, що обрав правильну дорогу. По тому був капеланом у Луцькій міській лікарні, нині має парафію у Небіжці Ківерцівського району

Ярослава ТИМОЩУК
 
«БОЛИТЬ, КОЛИ ВИННІ У РОЗСТРІЛІ НЕБЕСНОЇ СОТНІ СМІЮТЬСЯ НАМ В ОБЛИЧЧЯ»
— Деякі люди тепер нарікають, що революція на Майдані нічого не змінила і смерті героїв Небесної сотні були марними. Як вважає сім’я Василя Мойсея?
— Відчуваю, що українці змінилися, вболівають за країну, хоча заплатили за це дорогою ціною. Молоде покоління усвідомило себе нацією. Воно не буде мовчати про несправедливість, не вірить у фальшиві цінності і братерство з Росією, йде в політику, щоб змінювати країну. Але не всі – частина досі думає, що їхня хата скраю. Ми з Василем виростали разом, гралися, будували плани на майбутнє. Брат планував одружитися, мати трьох дітей, хотів розвивати країну і боровся за це право. Для мене він завжди був правою рукою, приходив на поміч у всьому. Коли його не стало, життя нашої родини повністю змінилося. Воно – як поле, по якому проїхався величезний плуг. Виорали скибу і вона лежить перелогом, пустує. Так проїхалися по наших душах, коли вбили Василя. Він ще стільки міг зробити для Батьківщини. І таких хлопців було сотні. Не маємо права простити і забути їхню жертву – інакше це повториться знову. Україна забагато прощала своїм ворогам.
Слідство досі не розплутало ниточки щодо розстрілу Небесної сотні. Ми з сестрою їздили на суди, бачили, яких дорогих захисників найняли звинувачені беркутівці. Собі таких адвокатів не можемо дозволити. Прикро і боляче від того, як підсудні, відчуваючи власну безкарність, сміються в обличчя. Але ми тим і відрізняємося, що стриманіші, дбаємо про наслідки своїх вчинків. Вірю, що рано чи пізно справедливість переможе, бо Бог усе бачить.
— Що розповідаєте дітям про їхнього дядька?
— Нічого від них не приховуємо. Знають, що Васю вбили на Майдані за Україну. Дуже жаль, що син так мало часу провів із ним, адже міг багато хорошого перейняти. Василь мав сильний вольовий характер, умів за себе постояти. Коли Максим дізнався страшну новину, запитав: «Він більше не прийде зі мною бавитися?». Важко переживав втрату. І це болить до сьогодні.
Молодша дочка Катя не знала Василя, бо з’явилася на світ після його смерті. Хоча він свого часу першим довідався про те, що народиться племінниця. Саме Васі найбільше хотів повідомити щасливу звістку.

«ЗМІНИТИ КРАЇНУ МОЖЕМО ЛИШЕ РАЗОМ, А НЕ ПООДИНЦІ»
— Отче Романе, яким, на вашу думку, має бути священик?
— Насамперед — самим собою. Нема сенсу грати інші ролі. Для мене була цінною служба капеланом у капличці при міській лікарні в Луцьку. Потрібен був час, щоб звикнути: твої парафіяни — пацієнти, які іноді по півроку лежать у лікарняних палатах, деякі при смерті. Але знайомився, дізнавався про їхні долі — і згодом уже спілкувався, як із добрими друзями.
Одного разу, скликаючи людей на спільну молитву, зауважив старшу жіночку, котра лежала в коридорі. Чи то місць, чи грошей не було. Вся в сльозах. Розповіла, що діти до неї не приходять, віддали в будинок престарілих, хоча має квартиру. Повідала, як їй велося між чужими людьми. Я був вражений, захотів допомогти. Думав, чим же можу зарадити? Запитав, як звуть сина. Почав молитися, аби він згадав про маму. Наприкінці тижня приходжу знову до тієї жінки. Вона мені слізно подякувала, бо нарешті прийшов син із невісткою, щоб забрати її додому. Але то Богові треба бути вдячним.
— А чи може вийти зі священнослужителя добрий політик? Запитую про це, бо знаю, що ви теж хочете виставити свою кандидатуру на осінніх місцевих виборах?
— Обов’язок священика – служити Богові, а депутата – людям. З поміччю Господа хотів би це поєднати. Для нас усіх настав час змінюватися. Як можу, впливаю на це: спілкуюся з парафіянами, доношу до них думку: не треба боятися заявляти про свою позицію.
А чи може зі священика бути гідний політик? Передусім треба оцінювати особистість, а вже потім – професію. Добра людина буде такою у всіх справах. Вважаю себе чоловіком, який має совість, якому болить те, що й іншим українцям. Мені не чужі проблеми простого народу, який втомився від розрухи і тотального розкрадання. Але сам проти цього нічого не зможу вдіяти – лише разом із виборцями, якщо довірять.