РОСТЕ У НАС МИКОЛАЙЧИК

Надворі весна, співають пташки, а в домі — щебече наш маленький синочок Миколайчик. І я почуваю себе такою щасливою, що хочу поділитися своєю радістю і застерегти тих жінок, які вбивають своїх ненароджених дітей, не задумуючись, що можуть і не відчути ніколи великої радості материнства. А це найбільше щастя, дароване Богом.
Нас поєднало з моїм чоловіком велике взаємне почуття, кохання, яке ми бережемо і яке тепер ще більше зміцніло. Перші сумні дні подружнього життя настали тоді, коли я відчула, що не можу завагітніти. Ми не відкладали, відразу кинулись за допомогою. Найперше я почала топтати стежку до нашої сільської акушерки Віри Степанівни Смолярчук. Вона поставила діагноз — запальний процес, який згодом підтвердили спеціалісти у Луцьку. Почала лікуватися. Було важко, і якби не підтримка чоловіка, не знаю, як би все склалося. А ще дуже допомагала мені моя свекруха.
Об’їздили ми багатьох цілителів, поки одна бабця не сказала: «Менше звертайтесь до знахарів, а йдіть до церкви і моліться». І ми щиро просили Бога послати нам добрих людей, досвідчених лікарів. Так і сталося. Наша знайома з Любомля Галина Охманюк, яка зараз є хрещеною матір’ю Миколайчика, порадила мені звернутися за допомогою до завідуючої гінекологічним відділенням Луцької міської лікарні Людмили Володимирівни Грибовської. Це не тільки висококваліфікований спеціаліст, а й дивовижно добра і ласкава жінка. Я пролікувалася у неї два рази і через кілька місяців відчула, що буду матір’ю.
Під час вагітності непокоїлась про моє здоров’я, підтримувала мене наша сільська медичка. Не дали впасти духом, подбали, щоб маля народилось живим і здоровим, любомльські медики Сергій Ганайлюк, Ольга Янкевич, усі, хто був зі мною в ті дні поруч. Таку ж чуйність і доброту проявляли й лікарі на чолі із завідуючою у дитячому відділенні, коли наш синочок хворів. Хочеться усім лікарям, медикам, які подарували нашій сім’ї це велике щастя — Миколайчика, щиро подякувати. Нехай і їм в усьому Бог допомагає.
Ольга КОНДЗЕРОВСЬКА.
Любомльський район.