Такого висновку дійшли учасники прес-клубу, що є спільним проектом обласної ради та газети «Волинь-нова». На черговому засіданні вони обговорили тему «Чи будуть заможні громади, якщо селяни стануть багатшими?»...
Такого висновку дійшли учасники прес-клубу, що є спільним проектом обласної ради та газети «Волинь-нова». На черговому засіданні вони обговорили тему «Чи будуть заможні громади, якщо селяни стануть багатшими?». Свою точку зору висловили заступник голови постійної комісії з питань сільського господарства, продовольства та земельних ресурсів Андрій ТУРАК, депутати Раїса КУЧМУК, Іван СМІТЮХ, Олексій ПРИХОДЬКО, Микола ДАВИДЮК, а також заступник директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Людмила ПЕТРИКАНИН, голова Рожищенської районної організації Асоціації фермерів та приватних землевласників Волині Руслан ХОМИЧ, заступник начальника відділу платежів до пенсійної системи та захисту прав застрахованих осіб головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області Лариса ЗАДЕРЕЙ. Модерувала засідання начальник відділу інформаційного забезпечення діяльності облради Оксана ЛУКАШУК
Валентина БЛІНОВА
НАВЧІТЬ УЧИТЕЛЬКУ ВИРОЩУВАТИ ОРХІДЕЇ! Ухваливши Перспективний план об’єднання територій громад, обранці волинян зробили перший крок до змін, що повинні поліпшити якість життя селян. Нова громада буде зацікавлена, аби мати повноцінний бюджет і право розпоряджатися коштами, які належатимуть саме їй. Наповнити місцеву скарбничку зможуть виробники, котрі працюватимуть на її території, насамперед малі і великі сільгосппідприємства. Аграрний сектор Волині — це не тільки потужні великотоварні господарства, а й фермери та одноосібники. Власники ОСГ виробляють 99 відсотків картоплі, 95 — овочів, 92 — плодів та ягід, 83 — молока. Господарюючи на свій страх і ризик, саме вони найбільше потерпають від цінових коливань на агроринку, недобросовісних заготовників сільгосппродукції, інших виробничих ризиків, через які знецінюється їхня праця. В сусідній Польщі реформа місцевого самоврядування стала потужним поштовхом до розвитку малого і середнього бізнесу на селі. А наші сільські жителі зможуть удосконалити свою господарку чи взятися за нову справу, щоб вирватися з одвічного кола хліборобських турбот і мати прибуток від інших видів зайнятості? Адже вирощена власноруч продукція з поля, городу, хліва доповнює зарплату сільського вчителя, медика, робітника, який добирається на роботу в місто. Раїса КУЧМУК: — Селяни налаштовані на якісні зміни, бо усвідомлюють: громади стануть самодостатніми, фінансово спроможними вирішувати проблеми своїх територій, якщо сільгоспвиробники створюватимуть достаток власною працею. Впродовж семи сезонів «Зимової агрошколи», заняття в якій обласний центр зайнятості організовує спільно з нашими партнерами, переконалася: сільські жителі хочуть бути добрими господарями, постійно вдосконалювати свої знання. За цей час на семінарах 14,5 тисячі осіб — не тільки безробітних, а й тих, хто має роботу, — вчилися працювати продуктивніше і в полі, і в садку, і біля худоби, і на пасіці. Навіть у такий тривожний нестабільний час, як нині, вони не бояться реформ і податкових перепон, аби започаткувати власну справу. Цьогоріч на такий крок наважилися 588 людей, які отримали одноразову матеріальну допомогу для заняття підприємництвом. Саме для сільського жителя мають діяти державні та регіональні програми, на нього повинна спрямувати увагу влада, якщо хоче, щоб громади мали достатньо коштів для розвитку територій. Адже найбільшу віддачу дає інвестиція в людину. Тому роль лідерів об’єднаних громад — учитися самим і вчити односельчан шукати додатковий заробіток. Приміром, якщо сільська вчителька не має у школі годин для повного навантаження, може взятися за вирощування орхідей. Це досить прибуткова справа, бо один вазон коштує 200–300 гривень. Микола ДАВИДЮК: — Як на мене, створення об’єднаних громад навряд чи зробить сільське населення заможнішим, бо воно й надалі залишиться наодинці з одвічними проблемами, потерпаючи від дешевих цін на свою продукцію. Для більшості селян власна господарка — це спосіб виживання. Їх обманюють перекупники, бо розбалансована система заготівель і немає державної цінової політики. Одноосібники можуть виростити гарний урожай картоплі чи овочів, але який сенс старатися, якщо збувати його доводиться за безцінь? Андрій ТУРАК: — Багатшими громади зробить не реформа місцевого самоврядування, а розвиток сільськогосподарського виробництва. Бо на тих територіях, де працюють агропідприємства, до місцевих бюджетів надходять податки, а отже, є кошти для розбудови соціально–культурних закладів та інфраструктури. Мене насторожує, що нині наші урядники хочуть позбавити товаровиробників пільг на сплату ПДВ. Це завдасть непоправної шкоди, як і зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Такі рішення поставлять хрест на селі. Бо великі холдинги прийдуть на Волинь, порвуть на шматки родючі угіддя. Тому нехай спершу скупить землю держава, а потім передасть її ефективному господареві. Олексій ПРИХОДЬКО: — Я оптимістично дивлюсь на зміни, що мають відбутися в територіальних громадах. Результат залежатиме від лідерів, яких оберуть люди. Важливо, щоб це були ті, хто знає, як створити умови для розвитку сучасного аграрного сектору в сільській місцевості, де, на жаль, нині не вистачає фахівців, які могли б навчити людей господарювати по-новому. Давно пора відмовитися садити і сіяти старим дідівським способом: скільки вклав коштів у поле чи в домашню ферму — стільки й виручив, тобто з нульовою рентабельністю. Іван СМІТЮХ: Нині розвиток територій переходить на нову стадію. У селян немає інших варіантів зайнятості, крім роботи на землі. Їм треба допомагати і на базі сучасних потужних агропідприємств готувати спеціалістів, котрі запропонують селянам нові технології. Тому порадив би людям обирати до влади господарників, а не політиків. Не можна відмовлятися від крупнотоварного виробництва, але водночас сприяти розвитку кооперації, малого бізнесу.
ДЕРЖАВА МАЄ ПІДТРИМАТИ МАЛЕ СЕЛЯНСТВО Наша область унікальна, бо зберегла одноосібні селянські господарства. Їх майже 160 тисяч. Вони обробляють понад 330 тисяч гектарів землі і дають 67 відсотків валової продукції аграрного сектору Волині. Руслан ХОМИЧ: — Нині одноосібник не відчуває користі від змін, що відбуваються в країні. За теперішньої законодавчої бази і цього складу парламенту він не має шансів переламати ситуацію на свою користь, хоча якраз малий товаровиробник приносить державі найбільшу валютну виручку від експорту зерна, яке в нього закуповують за півціни. Щоб громада мала доходи до місцевого бюджету, селянин повинен зареєструватися платником податків як фізична особа і щомісяця сплачувати в сільраду 250 – 300 гривень єдиного податку та ще 500 гривень єдиного соціального внеску. Тоді на старість матиме пенсію. Якщо не заплатить, то можуть забрати корову. «А хіба держава дасть мені дожити до пенсії?» — запитав мій сусід, якому я розказав механізм оподаткування. Щоб одноосібні приватні землевласники зійшли з бігової доріжки, а їхнє місце зайняли великі холдинги, цього року в сто разів підняли орендну плату за землю під господарськими будівлями. Люди відразу відреагували на таку новацію — стали розбирати приміщення ферм, овочесховищ. Але хіба виправдано сплачувати за зерновий майданчик, який використовується два тижні на рік, або за гноєсховище 13–14 тисяч гривень щомісяця? У Польщі розмір орендної плати за площі під господарськими спорудами такий же, як земельний податок із гектара землі. Держава підтримує рольника — він одержує на гектар ріллі 300 євро, із яких 60 залишається йому, решта йде на податки. Все, що виростить, — то його власність. Таку політику пояснюють просто: якщо працівникам бюджетної та соціальної сфери не можна дати високу заробітну плату, щоб вони могли купити кілограм м’яса, то треба дотувати першоджерело — сільгоспвиробника. Тоді продукти за ціною будуть доступні споживачам. Україна як аграрна країна повинна обрати свій шлях, як розвивати сільське господарство. Насамперед треба внести зміни до Конституції, де законодавчо закріпити, що основою аграрного сектору мають бути родинні фермерські господарства, для всіх сільгоспвиробників встановити однакові правила, а мірилом податків чи дотації — гектар землі. Це і буде політика підтримки дрібного селянина. Людмила ПЕТРИКАНИН: — Кілька років тому на Волині впровадили статус родинної ферми. Його набували господарства, де утримується три і більше корів. Такий крок зробили, щоб зберегти тваринницьку галузь. Фактично випередили парламентарів, бо у Верховній Раді лежить підготовлений до другого читання законопроект, в основу якого взято закордонний досвід підтримки родинних господарств. Юридичною особою буде те, в якому працюють лише члени сім’ї, або фізичною особою-підприємцем, якщо одна людина обробляє свій пай. Згідно із Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» вони матимуть пільгове кредитування, відшкодування вартості вкладених інвестицій, субсидіювання, чого не було раніше. Планується, як у Польщі, створити агенції. У березні цього року обласна рада схвалила Стратегію розвитку Волині на період до 2020-го. Для її виконання розроблена Комплексна програма підтримки аграрного сектору. Вона об’єднає 12 регіональних програм, що діють тепер. Закладено фінансовий ресурс — 84 мільйони гривень. Ці кошти підуть на підтримку виробничих кооперативів, селянських родинних ферм, відшкодування вартості штучного осіменіння, на сертифікацію органічних господарств, економічне стимулювання тих сільгосппідприємств та селянських об’єднань, які вводитимуть в обіг землю, зарослу чагарниками, купуватимуть малопотужну техніку та інвентар, а також створюватимуть громадські пасовища.
ВСЕ ЖИТТЯ ПРАЦЮЮТЬ НА ЗЕМЛІ, А ПЕНСІЇ МАТИМУТЬ МІЗЕР Якщо працівники колишніх колгоспів встигли заробити страховий стаж, що дає їм право на пенсію, хай навіть досить скромну, то ті селяни, котрі працюють в одноосібному господарстві, можуть розраховувати тільки на соціальні виплати, які отримають із запізненням на кілька років. Лариса ЗАДЕРЕЙ: — Робочі місця у великотоварному сільгосппідприємстві створює керівник, а одноосібник не тільки сам налагоджує виробництво, вкладає у нього власні кошти, а й повинен подбати про своє майбутнє. Щоб отримати пенсію від держави, він має сплачувати внески і мати страховий стаж. Згідно із законодавством для чоловіків це 35, а для жінок 30 років. Андрій ТУРАК: — Ця схема неприйнятна для одноосібника. 80 відсотків селян залишаться без державної пенсії, а право на соціальну вони матимуть тільки через 3 роки після досягнення пенсійного віку. П’ять років я працював над проектом. Нині більшість сільських жителів віддали свої паї в оренду холдингам, які обробляють землю потужними тракторами та комбайнами і забезпечують роботою не більше сотні людей. Земельні магнати в десять разів менше сплачують єдиного соціального внеску, ніж, приміром, наше господарство. А було б справедливіше, якби нараховували його за гектар орендованої землі, а не на заробітну плату, частину якої приховують у конвертах. Іван СМІТЮХ: — Заробітна плата в конвертах — біда для селян. Вони повинні вимагати від роботодавця офіційного оформляти їх на роботу. Якось я поцікавився статистикою зайнятості жителів Ковельського району і не зміг знайти 7 тисяч людей. Це ті, хто виїхав на будови за кордон або на шабашки у великі міста, але отримує від держави субсидії на комунальні послуги чи соціальні виплати на дітей. Тим часом уряд переклав на плечі господарників і пенсійне забезпечення багатодітних мам. На підприємстві, яке очолюю, працювало 50 жінок, яким виплачуватиму пенсію до 2033 року. Фермер СТЕПАНЮК (Ковельський район): — Як може селянин стати багатшим, якщо сьогодні зерно коштує 5 гривень, а купують по 3? Хіба державі потрібне молоко чи м’ясо, яке ми виробляємо? Ні. Їй треба, щоб ми тільки податки сплатили. Праця на землі дає тільки збитки, то який дурень стане на ній трудитися? Здаєш худобу — тобі диктують ціну. Купуєш якусь залізяку — диктують ціну. І з пенсіями надурили селян. Хто в селі робив, має мінімальну пенсію. Я маю вищу освіту, відпрацював у колгоспі інженером 45 років, а отримую 1040 гривень пенсії. Своє фермерське господарство хочу закривати. Поки держава не платитиме селянину дотацію, діла не буде.
