ЯК ЛИТВА МОЖЕ ПОСПРИЯТИ НАМ У ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.95 € 31.99

ЯК ЛИТВА МОЖЕ ПОСПРИЯТИ НАМ У ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ?

Посол України у Литві, колишній голова Волинської облдержадміністрації Борис Климчук розповів журналістам про найактуальніші питання українсько-литовських відносин

Про це йшла мова на черговому засіданні прес-клубу ринкових реформ в редакції «Волині»

У часи перебування на посаді голови облдержадміністрації Борис Климчук не тільки не уникав спілкування з представниками ЗМІ, а й любив зустрічатися з журналістами. Не позбавив себе цього задоволення Борис Петрович і вже в якості Надзвичайного і Повноважного Посла України в Литві, завітавши до рідного краю. Саме він став ініціатором зустрічі з волинськими журналістами в редакції «Волині» в рамках прес-клубу ринкових реформ. Темою засідання прес-клубу, яке вів головний редактор «Волині» Степан Сачук, став шлях до Європи, євроінтеграції, проблеми, які треба подолати з точки зору української дипломатії, і, зокрема, пана Посла Бориса Климчука. А ще співпраця двох країн з різною долею після розпаду колишнього Союзу.
– Я зголоднів за зустріччю з вами, за вашими очима, перами і мікрофонами, — так образно почав свою оповідь про діяльність на новій, дипломатичній ниві Борис Климчук. Він заявив, що можна задавати будь-які запитання, що його сьогоднішня посада і ранг зобов’язують бути дипломатом, отож, не треба ображатися, коли він, можливо, не дасть прямої відповіді.
Про своє призначення Послом у Литві, як зізнався Борис Климчук, він знав уже з кінця вересня минулого року, хоч призначення відбулося у лютому. Тож уже кілька місяців готувався до цієї роботи, перелопатив гори спеціальної літератури, яка присвячена країні акредитації.
— Я зустрів гарний колектив, чудових дипломатів, троє з них у статусі радника, двоє — перших секретарів, — сказав пан Посол. – Вчора з міністром закордонних справ досягнута домовленість про підвищення ще одного до рангу радника.
Як виявилося, у посольстві — 9 дипломатів, решта — обслуговуючий персонал. Всього ж у невеликій Литві — 29 посольств різних країн, і зі всіма послами Борис Климчук вже зустрівся. Будинок посольства є власністю Української держави, придбаний ще у 1996 році, гарно обладнаний з достатньою кількістю оргтехніки, засобів зв’язку і захисту інформації. Дружина Посла, пожартував він сам, перебуває у трикутнику (не політичному і не любовному) Київ—Луцьк—Вільнюс (у Києві й Луцьку живуть доньки Климчуків). Зараз же пані Климчук відбуває до Вільнюса, оскільки там чекають великі свята, пов’язані зі вступом Литви до Євросоюзу, розписані на кілька днів. За час роботи ж радником Президента Борис Климчук, за його словами, вилікувався від хвороби, яку він називав «втома від людей», якою «захворів» під час роботи головою облдержадміністрації, отож охоче ходить на всілякі зустрічі й прийоми.
Борис Климчук відповів на ряд запитань журналістів — охоче і разом з тим дипломатично. Як і належить Послу.
– Як почувають себе українці в Литві, що робить для них українське посольство?
– Українська громада в Литві — 22 тисячі. Вона не має одного загального лідера. Я доручив першому секретарю посольства з політичних питань Олександру Кушніру вести роботу з цією громадою крім аташе по культурі. Я підняв статус цієї роботи і ставлення всього посольства. Тепер робота з українцями буде в першій трійці питань. Є шість окремих українських громад, з якими теж працюємо. Литовські українці — лояльні громадяни Литви, всі, з ким я контактував, володіють литовською мовою. Я зініціював і провів результативні переговори в Києві з приводу укладання українсько-литовського розмовника. Почалася робота над українсько-литовським словником, академічним, на 30—35 тисяч слів. Я вважаю, що це наша турбота, а не українців, які живуть у Литві.
У Вільнюсі перебував Тарас Шевченко, відомо де він жив, є дві меморіальні дошки, друга відкрита 9 березня цього року. Наступного року у Вільнюсі обов’язково з’явиться погруддя молодого Тараса, такого, яким він жив у Литві. Хочу подякувати Івану Дзямуличу, начальникам районних управлінь освіти, які зібрали для литовських українців підручники з історії України, української мови і літератури, географії українською мовою.
— Як поставилися литовці, в т.ч. з України, до відставки президента Паксаса?
— Відбувся імпічмент президента і ні на йоту не порушено при цьому закон. Всі поважають рішення, яке відбулося, погоджуються з ним чи ні. Литовці, я гадаю, вийшли навіть сильніші після того, що відбулося. Вони навіть трохи гордяться тим, що в них відбувся імпічмент вперше в історії європейського парламентаризму. В Литві створено сильне громадянське суспільство, розвинуті інститути громадянського суспільства. Преса у Литві — воістину четверта влада, до преси у Литві ставляться якось аж трепетно. Жодних звинувачень на адресу преси за ці місяці я не почув.
— Звинувачення, які були висунуті президенту Паксасу, за нашими українськими мірками сміхотворні. Є думки, що виконувалася воля Брюсселя, європейських інституцій, які не сприймали Паксаса. Наскільки це так?
— Політика — це суцільна інтрига з певною долею цинізму. Питання в дозі цинізму. Головне, підкреслюють литовці, що все відбулося відповідно до законів їхньої держави. Ось що для них головне. Попередні президенти цієї держави — Бразаускас, Адамкус — були ще й символами нації. Там є певний стереотип, хто може бути президентом. У Литві все відбувалося інакше, ніж в Україні, починаючи з 1988 року. Там лідер компартії став лідером нації. І до сьогодні є головою уряду. Для них президент, як дружина Цезаря, повинен бути поза підозрою. Для мене, як для українця, це теж не зрозуміло, як за такими звинуваченнями відправляти у відставку.
— Чи зміниться щось у стосунках Литви і України після вступу Литви до Євросоюзу? Як долатимуться бар’єри, що виникатимуть?
— Я вчора говорив у Києві, що Україна і Литва мають використати той шанс, який дає встановлення кордону Євросоюзу. З одного боку будуть збитки в торгівлі як для Литви, так і для України. Але бізнес робить запаси, йде попереду дипломатів і журналістів і товарообіг за 2 місяці між Литвою і Україною склав понад 200 мільйонів доларів, а за весь минулий рік було 390 мільйонів.
Є спосіб убезпечитись від впливів нової ситуації. Це коли литовський капітал прийде сюди, прийде банківський капітал під різні кредитні ставки в 2,5—3 відсотки. Литовському капіталу вже в себе тісно і він іде до нас, в Україну. Зараз «Вільнюс банкас», «Анза банкас» ведуть переговори в Україні. До Вільнюса поспішають представники банку «Аваль». І правильно роблять. Є кілька проектів, по яких уже йдуть переговори — в будівництві, по аграрних справах, хімії, поставках металу. Причому акценти зміщуються в бік інвестицій в Україну. А ми ж підписали щодо цього гарні угоди. Завдання міністерства економіки і європейської інтеграції якщо не сприяти, то хоча б не заважати цим процесам. Які проблеми у шведської фірми «SKF» з просуванням своєї продукції в Україну, Росію, до Кореї, до Індії? Буде ЄЕП, вони будуть користуватися його перевагами, бо їх підприємство в Луцьку — це ж українське підприємство. Я прогнозую в цьому році досить значний притік литовських інвестицій в економіку України і, сподіваюся, в економіку Волинського регіону.
Ще ширші перспективи і можливості відкриваються щодо єврорегіональної співпраці. Я мав кілька зустрічей і телефонних контактів з Василем Павловичем Дмитруком на цю тему. Є протокольні моменти. У Литви з поляками і Гродненською областю Білорусі працює єврорегіон «Нєман». Він дотикається кордонами з єврорегіоном «Буг». Чому не використати ці можливості? Міністр фінансів Литовської Республіки через кілька днів стане єврокомісаром Європейської комісії з питань культури. Це унікальна можливість працювати через цю людину. А в Єврокомісії на єврорегіони виділено 75 мільйонів євро. Ці гроші потрібно діставати українцям, білорусам, литовцям, полякам. До речі, литовські самоврядні органи навчилися працювати з Брюсселем напряму. Як потрібно українцям вчитися так працювати! Наша перспектива ще налагодити роботу трикутника Варшава—Київ—Вільнюс. Про це вже йшлося під час візиту спікера литовського парламенту Паулаускаса до Києва, під час візитів міністра оборони Євгена Марчука до Вільнюса і Варшави.
— Відомо, що кілька волинських районів дружили колись з литовськими, зокрема Любомльський із Зарасайським. Чи не планується відновити такі зв’язки вже по-новому, в нових умовах?
— Мер Ковеля пан Шевчук вийшов на контакти і виявив бажання мати зв’язки з литовським містом Утене, оскільки його польські колеги вже мають такі контакти. Я підтримуватиму такі ініціативи. В архіві посольства є фото з Литви, 1998 року, де наш Віталій Заремба підписує від імені області договір з Вільнюським повітом. Вчора голова адміністрації Житомирської області пан Рижук підписав договір з Алітуським повітом. Є сім таких договорів. Будемо й ми дружити. Є плани стосовно виступів волинських творчих колективів на День незалежності України в Литві.
— Як почувають себе в Литві росіяни і поляки, представники країн, які мали претензії до Литви?
— Литва була країною, яка блискуче, демократично, з дотриманнями всіх можливих європейських хартій вирішила мовну проблему. Державна мова литовська і у них цим сказано все. Посісти посаду на державній службі можна тільки вільно володіючи державною мовою. Росіяни, які там живуть, повважали, що їм ліпше вивчити державну мову. Так само і поляки. З росіянами вирішили проблему калінінградського транзиту. Як Посол нашої держави в Литві я буду все робити, щоб курс на європейську інтеграцію України зміцнювати.
— Чи Литва готова сприяти нашому руху до Європи?
— Я був присутній на зустрічі нашого прем’єра Віктора Януковича з паном Паулаускасом. Віктор Федорович поставив литовському гостю два запитання. Перше — чому Росія два роки має статус країни з ринковою економікою, а Україна — ні? Литовці ж задають мені це питання. Як кажуть, це наше спільне питання. І вони погоджуються. У Брюсселі Єврокомісія вирішуватиме це питання. Помолимося подумки Богу, щоб це відбулося. ЄЕПи та інші подібні питання виникають тому, що період політичних очікувань не може бути довгим.
Наступне питання — створення зони вільної торгівлі між Україною і ЄС. Втратять всі від нових кордонів. Але я оптиміст, це все можна вирішити вже цього року. Стоїть проблема вступу України до Світової організації торгівлі. Литва за наш вступ, протокол з Євросоюзом підписаний, залишаються США. А там одне питання — прийняття нашим парламентом закону про інтелектуальну власність. Забракло чотири голоси. Але цей закон буде проголосований. Треба, щоб рухатися до Європи, не посипати голову попелом, як роблять праві й ліві, не виливати стільки бруду, не шукати адвокатів там, у Європі. Там прагматики, там існує один інтерес — як їм вигідно.
— У парламенті ставилися питання про те, що наш вступ до СЕПУ обмежує суверенітет. Але ж при вступі до Євросоюзу теж відбувається таке обмеження. Є повідомлення в пресі, що в Литві вже банки в іноземних руках, телекомунікації — теж в іноземців, земля і підприємства потроху стають власністю іноземців. Яке ставлення до цього в Литві?
— Найближчим часом сейм Литви має внести поправки до своєї Конституції, що на території цієї держави главенство права мають Конституція і закони Євросоюзу. Мені далі коментувати? А Україна поступилася суверенітетом при вступі до ЄЕП? Давайте дамо можливість робити політику професіоналам. Я сподіваюся, що ратифікацію договору по ЄЕП правильно прочитають у Вашингтоні і Брюсселі. Система подвійних стандартів існує і у Європі. Ми вимагаємо однакових стандартів для України. У Євросоюзі ж однакові закони для всіх. І всі мусять ділитися частиною суверенітету. ЄЕП — це насамперед рамкова угода. Ще треба прийняти 30 законів, щоб угода діяла. Генсек НАТО сказав, що Україна стала активним гравцем на полі світової безпеки. Ми хочемо вести активну політику як держава з великим потенціалом. Ми достойні себе і свого місця у світі і Європі.
— Як волиняни можуть стати ближчими до Європи?
— Про єврорегіони й інвестиції я вже говорив. Волинянам скажу — вчіть своїх дітей іноземних мов. Не шкодуйте для цього коштів. Як у тому анекдоті: «Євреї, не шкодуйте заварки, щоб вийшов гарний чай». Це неодмінно окупиться. Треба думати про майбутнє.
Борис Климчук розповів також про відвідування різних литовських підприємств, де вирощують індики, виробляють мінеральні добрива, шукаючи, за його ж висловом, що може згодитися для України. Відповів гість і на запитання, пов’язані з його колишньою роботою на Волині, чи збирається він повертатися в рідний край, де відпочиватиме і т.д. Відповіді на ці запитання — в окремій публікації.
Володимир ЛИС.