Чим може гордитися Луцьк? Тим, що це одне з найкомфортніших міст для життя в десятці кращих в Україні... Щось таки зробила обрана лучанами влада за свою каденцію: вода — цілодобово, відремонтовані дороги і двори, освітлені вулиці і переходи… Найкраща похвала, коли люди про це самі говорять, у тролейбусі наприклад: «Скажу вам, ну, щось-таки роблять – ось і транспорт курсує хвилина в хвилину». І хоча не без того, що серед справедливих людей знайдеться один вічно невдоволений, але роботу міської влади видно навіть з вікна тролейбуса – оновлені проспекти Волі, Перемоги, Соборності, Молоді. Скрізь нова бруківка, гарно облаштовані зупинки
Ігор КУХАРУК
Якби усе це починали робити восени, можна було би сказати, що перед виборами таке пожвавлення. Але ж найбільше доріг (74!) у Луцьку відремонтували ще у 2011 році. Торік міська рада також затвердила великий перелік об’єктів, але не все вдалося зробити через війну і економічну ситуацію у державі. У нинішньому році місто має більший бюджет, бо пішов процес децентралізації у державі, тож є кошти, щоб надолужити капітальні ремонтні роботи. Це – пріоритетний напрямок, який особисто контролює міський голова Микола Романюк. Освітлення, дороги, комплексний ремонт дворових територій – його улюблена тема. Конкретні речі – проект за проектом. Лучани бачать, що робиться сьогодні, але вже, мабуть, забули, як виглядали до обрання Миколи Романюка міським головою вулиці Винниченка, Станіславського, Гнідавська, Шевченка і десятки інших бічних провулків. За великим рахунком із доріг усе починається. Угода про асоціацію з Європейським Союзом, з непідписання якої розпочався Майдан, це не просто дороговказ на Захід, а спосіб змінити країну. Європа тут, де Луцьк – перша столиця європейської України, якщо згадати історію і з’їзд монархів у Лучеську Великому в 1429 році. Європа тут і сьогодні — у місті, яке має десятки партнерських зв’язків з містами Євросоюзу, і через яке пролягає міжнародний туристичний «Шлях Гедеміновичів» (луцький міський голова Микола Романюк – президент Асоціації органів місцевого самоврядування – учасників цього проекту). Жодна азійщина російського зразка не здатна зупинити прагнення українців. У цьому плані лучани можуть гордитися тим, що і під час Майдану гідності, і в час найважчих випробувань війни з російським агресором вони мали стабільність у місті і гідне керівництво. Був період, коли мішками піску заблокували обласну адміністрацію і портрети Януковича носили вулицями догори ногами, але влада у Луцьку належала людям, і міський голова Микола Романюк був чи не єдиним в області найвищим легітимним керівником влади. На Театральному майдані вирували мітинги, а зовсім поруч — у Будинку культури міста — працював штаб євромайданівців. І в радості перемог, які віщували швидкі докорінні зміни, і в горі, яке принесла на Волинь війна, Микола Романюк був із лучанами. Не перший, щоб зі сцени розказувати, який він патріот, але завжди на видному місці – на похоронних процесіях біля згорьованих родин, у Свято-Троїцькому соборі, біля пам’ятника волинським Героям неподалік Волновахи… Він твердо сказав, що піде воювати, якщо буде треба. Разом із групою депутатів їздив на Донбас і возив допомогу бійцям. Там на передовій зустрічався із земляками. Коли ж дізнався про хлопця з Гнідави, який стояв на блокпосту у той час, коли у Луцькому пологовому будинку у нього народився син, то випросив у командування, щоб дали йому відпустку, і привіз його додому своєю машиною, під самі ворота. Що далі, то слово «сюрприз» сюди аж ніяк не підходить, бо це було просто по–людськи. Луцька влада шанує Героїв, піклується про їхні родини – комплексна програма соціального захисту учасників АТО і їхніх сімей у місті була прийнята раніше, ніж про це подбали на державному рівні. Це об’єднувало лучан. З ініціативи мешканців і за спонсорською допомогою депутатів Євгена Ткачука та Миколи Яручика на фасаді будинку на бульварі Дружби народів, 2 відкрили пам’ятну дошку на честь загиблих на Сході України — Володимира Прокопчука та Олександра Войчука. У цій скорботній церемонії взяв участь міський голова, тож люди йому довірили, щоб він відкрив дошку. Інший, може, й не задумався б, а Микола Романюк оглянувся, побачив людей у камуфляжі і не став цього робити: «Хлопці, ви воювали за Україну, це ваша честь відкрити пам’ятну дошку. А я тут робив усе, що міг», — попросив він. Це була якась мить, але саме такі моменти свідчать про вроджену, а радше виховану батьками тактовність Миколи Романюка. Головне для людини бути Людиною. Коли говоримо про особистість, то перш за все людина має бути толерантною, поважати інших і прислухатися до чужої думки. В особі Миколи Романюка лучани мають саме такого міського голову. Місто – не акціонерне товариство, яке можна заснувати на прихватизованому майні, найняти менеджерів і керувати ними з-за кордону. Довірена людьми посада міського голови – це справа, якою потрібно займатися щодня. Так не буває, щоб не було проблем там, де живуть люди, і не всі з них можна вирішити одразу. Не всі плани і не усі обіцянки можна втілити за помахом палички. Нині кожен крок влади контролюють громадські організації – не дадуть розслабитися. Але і за роки головування у Луцьку, і за тридцять років, упродовж яких Микола Романюк працював на керівних посадах у місті – очолював регіональне відділення ПриватБанку і обласну державну адміністрацію, він був, як то кажуть, доступним і відкритим для лучан. Був успішним на попередніх посадах і успішний як луцький міський голова. Не можна пригадати, щоб коли-небудь говорив, що йому заважають конкуренти, лідери громадських організацій чи партій, вищі керівники, представники малого чи великого бізнесу. Микола Романюк завжди добивався порозуміння і налагоджував співпрацю. Ця конструктивність дала результат насамперед у сесійній залі, у спільній роботі депутатів різних фракцій і груп. Микола Романюк не займався політиканством, а показав себе відповідальним управлінцем-господарником. Він має досвід і знання, які дуже потрібні для змін. Його позиція – державницька, якої й потребує сьогодні нова українська доба. Це добре видно при ширшому розумінні того, що держава – це ми, активні її громадяни, і від нас найбільше залежить, щоб не знизити рівень відповідальності за місто, передавши його бозна–кому. Це не останні вибори, щоб після них — хоч потоп. Лучани бачать конкретні справи Миколи Романюка на посаді міського голови і щодень з ранку до вечора бачать його як відповідальну, совісну, терплячу, толерантну, а значить – рівну зі всіма людину, яка заслужила довіру і дорожить нею.
