«ЗЕЛЕНИМ ЧОЛОВІЧКАМ» НА ВОЛИНІ ВИБОРИ НЕ ЗАВАЖАЮТЬ

Спеціальні репортажі наших кореспондентів з різних куточків краю у день голосування до місцевих рад – 25 жовтня

Сергій НАУМУК

СЕЛО БУДЕ БЕЗ ГОЛОВИ
Четвертня Маневицького району зустрічає сонячним ранком. Біля Будинку культури, де розташована виборча дільниця, людей небагато. Як і в більшості населених пунктів, основний потік на дільницю піде, коли закінчиться служба в церкві. Але Четвертня — чи не єдине в області село, де вибори сільського голови… не проходять. Не знайшлося охочих очолити громаду. Та й кандидатів у депутати сільської ради лише по одному на окрузі. Забігаючи наперед, скажу, що у всіх селах, де довелося позавчора побувати, та ж ситуація: люди не прагнуть стати сільськими депутатами. Така собі форма недовіри до влади.
— Зараз пасу корів, то проголосую пізніше, — каже у телефонній розмові житель Четвертні Олександр Махновець, зайнятий одвічними селянськими клопотами. — Мені пропонували йти на сільського голову, але я відмовився. Що там можна зробити? У країні не децентралізація, а навпаки — централізація. Все давно вирішили без нас. Зверху товчуть носом, як треба робити. При чому там громада? Пролилася кров, люди сподівалися на зміни, а вийшло на гірше. Багато кандидатів хваляться своєю чесністю. Але в селі знають, хто чого вартий. Люди просто сміються і з кандидатів–злодіїв, і з тих партій, до яких вони вступили. То хіба буде довіра до влади, якщо туди йдуть злодії? Нічого не зміниться, поки не буде третього Майдану, який проте вельми не бажаний.
Із 878 четвертнянських виборців 46 голосують вдома. Тож уже зранку Тетяна Кащей («Мене звуть казково», — так із гумором відрекомендувалася жінка), Василь Махновець і Василь Новосад із переносними скриньками рушають селом. І ми разом з ними. Спочатку заходимо до Наталії Меленчук. Хворій жінці допомагає розібратися з бюлетенями її внучка. Наступний виборець — Іван Губський. Колись Іван Якович був четвертнянським сільським головою, а тепер дивується, що Четвертня не може обрати нового очільника, бо ніхто не хоче займатися цією невдячною справою. Комісія рушає далі, а ми беремо курс на Лісове.
«Робіть щось із цим
бурштином, бо жити спокійно не можна!»
Наша газета не раз розповідала про янтарні перипетії навколо Лісового. Тож було цікаво, як проходять вибори у ньому та навколишніх селах? З’ясовуємо, що напередодні бурштинокопачі зробили чергову спробу прорватися у ліс. Близько п’яти тисяч чоловіків намагалися пробитися спочатку через один, потім через інший блокпост. Після огляду автомобіля даємо бійцям кілька номерів нашої газети і хочемо їхати далі. Але бачимо, як жадібно хлопці взялися до читання, і затоварюємо їх духовним харчем на повну. І так на кожному блокпості нам вельми дякували за газети. Мовляв, усього вистачає, а от почитати у вільну хвилину нічого.
Голова дільничної виборчої комісії Любов Оксенюк каже, що наразі в селі спокійно. На голову кандидують чотири особи. Сільськими ж депутатами хочуть стати по одній людині на окрузі. Рушаємо у Вовчицьк. На черговому блокпості на виїзді з села нацгвардійці попереджають нас, аби були обережними, бо продовжуються зачистки лісу. Щойно від’їжджаємо, як помічаємо трьох чоловіків у камуфляжах з лопатами, які перебігають дорогу. За ними — ще двоє. У лісі то тут, то там бачимо «зелених чоловічків». Біля залізничного переїзду ходять кілька хлопців у балаклавах з палицями. Годі зрозуміти, хто це: «Правий сектор», як казали селяни, чи представники іншої структури?
У лісі, де копають бурштин, також стоїть блокпост. На колодах сидять кілька десятків чоловіків, яких, очевидно, щойно затримали. З ними спілкуються міліціонери. Нацгвардійці відмовляються давати жодні коментарі, тож їдемо далі.
Справжнім відкриттям того дня став Вовчицьк, який переживає справжню навалу копачів. Здаля помічаємо кілька ватаг «зелених чоловічків» з лопатами, які то гуртуються біля сільського кладовища, то крокують у різних напрямках. Враження таке, ніби тут проходять локальні навчання. При в’їзді у село на вулиці стоїть із п’ятдесят автівок. Багато сільських дворів забиті машинами. По селу вештаються чужі люди з лопатами і без. Деякі групуються, щось обговорюють. Чимало з них залишають автомобілі у Вовчицьку і пішки йдуть через ліс до місця розташування жили. Може, час поставити блокпост не лише перед Лісовим, а й перед Колодіями, аби відтіснити копачів?
— Ситуація доволі напружена. У селі багато чужих людей. Місцеві хлопці бояться виходити, бо приїжджі до них претензії мають. Мовляв, здаєте нас, — розповідає жителька села, яка не хоче представлятися. — Хто зна, чим все закінчиться. Хай би вже швидше щось робили з тим бурштином, бо жити спокійно не можна. Вчора тут було зо 5 тисяч чоловік. Машини у два ряди стояли. Як копачів почали ловити, то верталися добре побиті. Кажуть, хочуть зловити їхнього главаря, але ніяк не можуть. А сьогодні нібито у нас буде з’їзд тих, що копають.
Село Вовчицьк насправді переповнене чужинцями. Можна зрозуміти острах місцевих селян. Тільки уявіть, що в селі, де близько 250 жителів, вештається кілька сотень непевних людей! Хоч не хоч злякаєшся. Виборці, що підходять до дільниці, переказують чутку, ніби до Нацгвардії йде підкріплення. Вулицею в бік Костюхнівки (звідки можна добратися до Кузнецовська) ще частіше починають шмигати автівки. Очевидно, дехто з копачів тікає від гріха подалі. Хоча загалом вони почуваються тут доволі впевнено. Тільки при затриманні в міліції старанно клеять дурня, мовляв, їхав із лопатою на будівництво. А у Вовчицьку ніхто не криється. Вештаються селом і приглядаються до всього. Селяни кажуть, що деякі з них приїжджають з Кузнецовська на таксі. Дійсно, чого відмовляти собі у комфорті, якщо заробітки дозволяють? Село живе в напрузі і чекає, аби бурштиновий конфлікт хоч якось розв’язався. Вибори у Вовчицьку — далеко не головна подія.
Хто не має коника, той іде на дільницю пішки
У селі Лишнівка Маневицького району дільниця розташована у сільському клубі. Приміщення відремонтоване: зовні обшальоване брусом, із новим дахом, всередині також ремонт. На округах до сільської ради — по одному кандидату. Їхні автобіографії з фотокартками вивішені у коридорі, аби виборці могли ознайомитися з тими, кого вибиратимуть. До речі, у деяких селах люди нарікали на відсутність агітаційних матеріалів. Члени комісій виправдовувалися тим, що нині цього не передбачено. Мовляв, які плакати нам давали, ті й вивішували.
У невеликому селі Набруска дільниця також у клубі. Але якщо в Лишнівці клуб відремонтований, то тут приміщення стареньке. Стеля аж вигнулася. Проте тепло. На час нашого візиту зі 102 виборців проголосувало 46. Тут лише один кандидат на сільського голову. І з сільськими депутатами теж не густо. Мова заходить про особливості цьогорічного голосування і потроху переходить на сільське життя–буття. Землі навколо Набруски піщані, бідні. Можливо, через це у пошуках кращої долі село покинуло чимало людей.
— Порахували, що з нашого села з 1950 року виїхало близько 1 тисячі чоловік, — розповідає член дільничної виборчої комісії Микола Кузьмич. — Наші люди — по цілому світу. Моя сестра на Ямалі, брат — у Тинді, — називає російські місцини.
Сусіднє село Надрічне належить до Камінь–Каширського району. Тут всього кілька хат. Тому немає навіть виборчої дільниці. Охочі віддати голоси мусять їхати у сусіднє село Боровне. Воно для надрічанців як центр цивілізації.
— Я голосувати не ходила, а дід у Боровне їздив коником. Дехто ходив пішки, — каже Марія Коваль. — Держава зовсім не дбає про людей. Я пропрацювала 35 років, а пенсію маю абияку. Навіть у цьому обманули, бо не дописали мені у стаж два роки, а лише 33. То як тим депутатам вірити?
Справді, виглядає, що недовіра до влади переважає все інше. Тому й немає охочих стати четвертнянським сільським головою, у багатьох сільрадах по одному претенденту на очільника громади, а в сільські депутати — переважно по одному кандидату на округ.

На фото: А якби янтарокопачам доставили в ліс бюлетені і кабінки, то явка по області була б значно вищою...

Фото Олександра ФІЛЮКА.