Віталій Шрамко з Копилля Маневицького району гріє воду за допомогою небесного світила...
Віталій Шрамко з Копилля Маневицького району гріє воду за допомогою небесного світила
Сергій НАУМУК
Інтерес до сонячних батарей у Віталія виник під впливом статті у старому радянському журналі «Моделист-конструктор», де була схема приладу для нагріву води. Та вирізка досі зберігається в його архіві. Тож коли кілька років тому рівненська громадська організація «Екоклуб» оголосила про проект «Увімкни сонце — живи комфортно», то Шрамко був одним із тих, хто зголосився взяти в ньому участь
Учасникам надали кошти для закупівлі матеріалів (хоча довелося докласти й власні), і ті взялися робити сонячні колектори. Разом із пошуком матеріалів це зайняло практично місяць. Сам же монтаж сонячного колектора потребує небагато часу. – Дві людини за п’ять робочих днів запросто справляться. Самому довше, бо незручно монтувати, – пояснює Віталій. – Діє за принципом самогонного апарата, тільки навиворіт? – іронічно запитує сільський голова Костянтин Давидюк і додає: – У Віталія все ретельно зроблено, а не як-небудь. У бабиній хаті він обладнує сауну. Насправді конструкція доволі проста. До листка звичайного чорного заліза товщиною 0,8 міліметра приварюють решітку з трубок. Віталій зауважує, що занадто тонке залізо легко пропалюється при зварюванні, занадто товсте важко встановити, до того ж воно значно здорожчить колектор. Усе монтують у дерев’яному корпусі під склом, щоб захистити від обдування. Затим ізолюють мінеральною ватою, покривають усі елементи термостійкою чорною фарбою. Сонце нагріває лист заліза і водночас спеціальну рідину у трубках, яка самопливом надходить у котел. Там є теплообмінник, який нагріває воду. При нестачі сонця її догрівають електрикою. Тепер на ринку вже є готові бойлери з теплообмінниками. Віталію ж довелося власними руками переобладнувати старий радянський котел. Проте і з цим завданням він добре впорався. Система працює вже три зими і жодного разу не підводила. – Щойно визирає сонце – вода починає нагріватися. Навіть узимку на морозі, аби лиш день був сонячний. При мінус 10 градусах температура рідини піднімається до 40 градусів, води – до 30. Літньої пори рідина всередині нагрівалася до 90 градусів, а вода до 70, – ділиться досвідом майстер. За розрахунками, колектор площею два квадратні метри (саме такий у Шрамків) може нагріти до 200 літрів води. Віталій на практиці пересвідчився, що це перебільшення. Проте на 100-літровий котел такого колектора вистачає. Підігріту сонцем воду можна подавати і в пральну машину чи посудомийку. Саме так і роблять у Європі. Віталій побував у Німеччині, де вивчав досвід використання сонячної енергії. – У Баварії, де я був, виготовляють великі колектори розміром 3 на 8 метрів. Їх встановлює кран, і вони служать частиною даху, – розповідає Шрамко. – Там ця сфера розвивається вже років тридцять. У них не приймуть в експлуатацію будинок, якщо стіни не утеплені 10-сантиметровим шаром пінопласту, а підлога – 20-сантиметровим. Підприємці платять за спожиту електроенергію значно менше, ніж громадяни. У нас навпаки. Горище старого бабиного будинку Віталій показує як зразок утеплення природними матеріалами. На частині горища споруджено дерев’яний короб. Він заповнений житньою соломою (її не їдять миші), яка й слугує утеплювачем. Так само можна утеплити горище тирсою. Ці матеріали довговічні й недорогі. У планах Віталія ремонт будинку, тож горище буде обладнано за всіма сучасними вимогами. Наразі хлопець збирається на семінар до Краматорська Донецької області, куди його запросила громадська організація «Національний екологічний центр України». Після недовгого хазяйнування сепаратистів місто починають відбудовувати, і місцева громада зацікавилася сучасними технологіями. Та й волиняни намагаються дедалі більше використовувати сонячну енергію.
На фото: Ось такий сонячний колектор виготовив Віталій своїми руками.
