Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету відсвяткував 60-у річницю з часу заснування...
Горохівський коледж Львівського національного аграрного університету відсвяткував 60-у річницю з часу заснування
Сергій НАУМУК
Цей заклад відомий далеко за межами краю. Однак найбільше його випускників працює все-таки на Волині. Про це йшлося під час урочистих зборів, присвячених 60–й річниці заснування Горохівського коледжу (раніше ― технікуму). За цей час його закінчили понад 20 тисяч фахівців. Серед них ― і відомі усім волинянам народний депутат України II―IV скликань Катерина Ващук, голова облвиконкому 1990–1992 років Володимир Блаженчук, голова обласної ради у 1998–2006 роках Володимир Дмитрук, голова обласної ради 2006–2010 років Анатолій Грицюк, голова Асоціації фермерів і землевласників Волині Микола Собуцький, керівники передових господарств Віктор Шумський, Володимир Кучера, Валентин Вавринович, Роман Притолюк та чимало інших успішних людей. — Багато випускників Горохівського коледжу проявили себе справжніми патріотами України і стали на захист держави від зовнішнього агресора. А Ігор Сливка та Сергій Феоктистов за честь, свободу і суверенітет нашої держави віддали найцінніше ― своє життя, ―зазначив у виступі виконувач обов’язків директора коледжу Олег Жельчик. Нині у цьому закладі здобувають освіту 594 студенти, з якими діляться знаннями й досвідом 60 викладачів та 6 майстрів виробничого навчання. Вже понад десять років Горохівський коледж ЛНАУ співпрацює зі Спілкою сільськогосподарських шкіл імені І. Красіцького міста Смоляйни Варміно-Мазурського воєводства Республіки Польща. Щороку найкращі студенти проходять літню технологічну практику у фермерських господарствах сусідньої держави. Коледж має і власне навчально-дослідне господарство ― 396 гектарів угідь та 76 голів ВРХ. Можна чимало розповідати про коледж, але ніхто не зробить цього краще, аніж його випускники.
ВУСТАМИ ВИПУСКНИКІВ
ВИХОВАНЕЦЬ 7-ї АУДИТОРІЇ МИКОЛА СОБУЦЬКИЙ, ГОЛОВА АСОЦІАЦІЇ ФЕРМЕРІВ І ПРИВАТНИХ ЗЕМЛЕВЛАСНИКІВ ВОЛИНІ: ― Досі пам’ятаю, як уперше сів на трактор. Треба було допомогти технікумівському механізатору навесні готувати ґрунт. Посадили за кермо ― і вперед. Теорію я вже знав, а практики ще не мав, але так захопився, що відпрацював значно більше необхідного. Пам’ятаю, був третій день Великодня, і механізатор продовжував святкувати, а я сам виконав усю роботу. З того часу на «ти» з технікою. Пізніше, під час перебування у Німеччині, тамтешній фермер запитав, чи маю якісь документи на водіння. Кажу, що маю. Проте я з острахом поглядав на п’ять сучасних тракторів і пробував пояснити це господареві. Він і слухати не захотів: маєш документи ― їдь. А траса під Гамбургом, яку треба було перетинати трактором, мала по три смуги руху в кожен бік. Три дні ходив навколо тої техніки, але таки наважився і врешті освоїв її. Досі пам’ятаю ауру 7–ї аудиторії. Це була ніби окрема територія у технікумі. Там формувався мій світогляд: порядність називалася порядністю, підлість ― підлістю. Напівтонів у 7–й аудиторії не було. Це залежало і від керівника, і від групи, яка сприйняла такий формат поведінки. Коли нині зустрічаємося, то обов’язково згадуємо це.
СТУДЕНТКА З ДВОМА МАЛЕНЬКИМИ ДІТЬМИ ІРИНА ІТАНІ , ДИРЕКТОР «АГЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЄВРОРЕГІОНУ «БУГ»: ― З 2000 року я очолювала компанію, яка продавала препарати для захисту рослин та мінеральні добрива. Але в мене була вища медична освіта. Коли я приїжджала на поважні заходи, то мені дорікали: «Ну що ти можеш? Ти ж лікар!» Бувало, приїду на поле, агроном мені щось говорить–говорить, а мені невтямки. Тож цілком природно, що у мене виникло величезне бажання здобути хоча б середню спеціальну освіту, аби глибше дізнатися, як працює той товар, який продає моя компанія. Чому вибрала саме Горохівський технікум? Бо це саме той варіант, коли від книжки ― і до поля. Ми вивчали теорію і втілювали це на практиці. Співпрацювали з найкращими господарствами Горохівського, Луцького та Володимир–Волинського районів. Бували й курйози під час навчання. Коли жінка ходить аудиторіями з двома маленькими дітьми, то це вже курйоз і виклик. А це була я.
З ДРУЖИНОЮ ПОЗНАЙОМИВСЯ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ ВОЛОДИМИР БЛАЖЕНЧУК ,ГОЛОВА ВОЛИНСЬКОГО ОБЛВИКОНКОМУ У 1990-1992 РОКАХ: ― До технікуму вступив, уже маючи трирічний виробничий стаж, тому був старший за своїх однокурсників. Обрали секретарем комітету комсомолу навчального закладу, вважаю це великим довір’ям з боку студентів. Ядро агрономічного відділу становили старші хлопці. Коли підійшли до конкретних предметів: рослинництва, землеробства, механізації, економіки ― ми серйозно випереджали вчорашніх школярів. Усі потім знайшли свою дорогу в житті. З багатьма підтримував та й підтримую контакти. Після того ще закінчив інститут та дві академії. Але з технікуму у пам’яті залишилися кваліфіковані викладачі. Декого і зараз можу пригадати, зокрема керівника нашої групи Галину Іванівну Гальчук. Багато предметів тоді викладали російською мовою. А вона всіх учила української мови та літератури. І дуже любила, коли ми переказували твори наших письменників. А коли читали поезію, то це було для неї найбільше задоволення. Викладач механізації Зоя Олександрівна Каламітра казала: «Щоб уміти тримати штурвал, треба знати усі гайки механізму». Софія Іванівна, викладач овочівництва та садівництва, була сувора з нами, але любила нас за те, що ми серйозно вчилися. Наша улюблениця, красуня місіс Мері (викладач англійської), навчила нас говорити англійською: «I love you». І ще багатьох можна згадати. Найбільше запам’яталося те, що залишилося зі мною на все життя, ― моя перша любов Тоня, яка вчилася на паралельному курсі. Незабаром уже відзначатимемо з нею золоте весілля.
На фото: В.о. директора коледжу Олег Жельчик не втомлювався отримувати нагороди. Фото Сергія НАУМУКА.
