ЇХНІЙ ПРИНЦИП: «КРАЩЕ БУТИ ЗГВАЛТОВАНОЮ, НІЖ УКРАЇНІЗОВАНОЮ». А НАШ?

Колись давно, ще в совєцькій Одесі я добирався вночі з побачення до рідної общаги. Ну, було діло… Та я не про те, власне…

І от серед нічного, вщент зрусифікованого, міста раптом почув прекрасну соковиту українську мову. По бруківці, між заплетених виноградом стін йшли двоє чоловіків і про щось розмовляли. Я вже геть не пам’ятаю про що була та розмова, але я просто йшов за ними як та миша із мультика про Чіпа і Дейла, яка чула запах сиру. Давно я пропустив поворот на свою вулицю Комсомольську (тепер знову Старопортофранківську), а сили відірватися від того чистого джерела української мови не було…

Сашко ЛІРНИК, стаття «Шоймер Ізраель, або Сторожа України» на сайті site.ua

Це зараз я вже розумію що слово — то найсильніший вплив і наймогутніша зброя у світі.
Спочатку було Слово і Слово було Бог.
Світ творений Словом, а не силою, капіталом, чи індустрією.
У вдячному єврейському псалмі співається про шоймера (оборонця), який ніколи не засне, не злякається і захистить Ізраїль.
Ізраїль відбувся як держава саме тоді, коли одна людина примусила вивчити івріт цілу націю, яка розмовляла мовами всього світу. І тепер в обороні народу стоїть їхня мова, яка була зовсім зникла, і знову відродилася, і не засне, і не злякається ніколи.
В основі багатовікової агресії Московського Ординського Улусу проти України, його ненависті і цієї війни, якраз лежить мова. Пошкреби самого інтелігентного і просунутого жителя Московії — і, з–під культурних нашарувань університетської освіти і поезії срібного віку, вилізе наколка «Разгаварівай па–чєлавєчєскі, хахол!»
Ви думаєте, що росіяни не здатні вивчити українську мову, тому не розмовляють нею, навіть проживши в Україні по тридцять років? Здатні. Коли треба отримати грін–карту чи вид на проживання в клятій Гейропі, то вивчають прокляту англійську і «німецько–хвашистську» мову аж бігом. А тільки стає питання про українську (білоруську також. Сябри знають), то весь інтелект ніби кудись зникає. Як у другокласника перед дошкою.
Краще бути згвалтованою, ніж українізованою — це їхній принцип і основа співіснування з нами. Альтернативи для них не існує. Або ми перейдемо на російську, або нас уб’ють. Різними способами.
Можна швидко — залпами Граду із?за кордону, а можна повільно, але не менш ефективно — повзучою русифікацією. І, хоч в другому випадку міста і села не будуть вкриті гниючими трупами, але українців там також не залишиться.
Так як сталося на Кубані, куди перебралися запорожські козаки — сіль землі і нації української. А тепер їхні нащадки, російськомовні «казачкі» з українськими прізвищами, приїздять на Донбас «убівать хахлов».
Захистом України є не тільки артилерія, ракети і армія, і не тільки добровольчі батальони із волонтерами, а в першу чергу українська мова. Не вихолощена, максимально спрощена і примітизована, щоб наблизити її до російської, а багата і красива. Така, яку я чув тоді в Одесі. Із своїми гарними словами і зворотами.Із перлинами, такими як — розгардіяш, шарварок, замурзаний, бешкетник, подружжя, чимало, олія, смар, олива, мастило, обрій, небокрай, кохання, шкереберть, дошкуляти, міркувати, ну і нехай щастить врешті–решт !)))
А фраза українських військових розвідників в прямому ефірі про те, як вони «нишпорили в запіллі, чигали в шелягах і, аби не панькатися, зметикували і, крадькома, налаштували тенета в манівцях на царині, в які, врешті решт, спірвали якесь велике кацапське цабе, і наразі човгають домів навпрошки чагарями проз кавунове бадилля, з цим недорікуватим покидьком у лантусі» начисто вирубає кацапських шифрувальників.
От зараз згадайте і напишіть українські слова–перлини, яких ординці не зрозуміють, або яким немає відповідників в російській мові. Бережіть їх, не забувайте, вживайте і вчіть дітей.
Тільки мовою твориться український світ. І напівміри і угодовство тут неприпустимі.
По аналогії із крилатим виразом «скромність — найкоротший шлях у невідомість» — «російськомовність — найкоротший шлях до зникення українців».
Дивно і трошки соромно спостерігати за тим, як україномовна жіночка переходить на спілкування російською із такою ж україномовною жіночкою в маршрутці чи на базарі.
А коли ведучі телепрограм вперто «штокають» і «какають» (при цьому «гекаючи» по полтавськи) до україномовних гостей і учасників шоу, то це взагалі за гранню добра і зла. Скільки можна нас у себе вдома принижувати?!
Гей, алльоу! У нас тут Україна чи вже Малоросія?! Ви реально задовбали!
Оце і є та сама повзуча русифікація, яка починається із запопадливого переходу на російську в спілкуванні між українцями, а закінчується сепаратистами, окупованими територіями і качам, яке пливе по містах і селах України.
Не треба примусової українізації.
Це лякає зросійщених попереднім колоніальним життям українців. Потрібна дерусифікація. Постійна і всюди. Запустити зворотній процес нищенню нашого народу як народу. Бо народ визначається не місцем проживання, а своєю мовою.
Треба не заважати природній українізації…
Просто віддавати дітей в українські садочки і школи. Просто українцям розмовляти між собою українською.
Нас в Україні абсолютна більшість, тому все стане на своє місце. Не за рік чи за два, а от за десять точно. І тоді ніяка Орда нічого не вдіє.
Бо на сторожі коло них поставлю Слово! — говорив Пророк української нації. Він знав що казав, бо Слово дійсно ніколи не засне і не злякається. Аби лиш ми не заспали, не злякалися і використовували свою Божественну Зброю, своє Слово в обороні України. І для нас, при всій нашій толерантності, лагідності і терпимості, це Слово було, є і має буде українським!

P. S. Хоча, після наших кіборгів і героїчних добробатів, міф про українців як сумирних телят уже не актуальний.
Українське Слово — це слово воїнів, героїв і шляхетних лицарів.
І для цього не треба красти чужу історію і вигадувати побрехеньки про «пабєду» і «дєдиваєвалі»…
Досить просто вслухатися в прості українські слова — «Слава Україні! — Героям слава!»


Візитка «ЧИТАНКИ»:
«ПИТАННЯ МОВИ — НА РІВНІ ІЗ ВИРОБНИЦТВОМ РАКЕТ»
Справжнє ім’я 52–річного Сашка ЛІРНИКА — Олександр Іванович Власюк. Народився в місті Умань Черкаської області. Відомий як казкар–лірник, учасник київського гурту «Вій», сценарист, актор, телеведучий, автор телепрограм (має звання «Заслужений працівник культури України»), а також — інженер. Володіє такими музичними інструментами, як колісна ліра, варган, бубон, гітара.
У 1999 — 2002 роках–автор і ведучий телепередачі «Казки лірника Сашка».
У 2000 році дитячим журі обраний «найкращим дитячим письменником України».
У 2003 році диск «Казки лірника Сашка для дорослих і дітей» був визнаний найкращим альбомом України.
Брав участь у багатьох етно та музичних фестивалях як казкар–лірник. У 2011 році рішенням дитячого читацького журі став першим лауреатом номінації «Золоте перо».
2014 року під час Революції гідності написав і поставив «Зірковий Новорічний Вертеп» на Майдані Незалежності в Києві, який визнано найкращим новорічним шоу в країні. Також торік на екрани вийшов мультсеріал «Моя країна Україна» за сценарієм Сашка Лірника — 26 серій, який він і озвучував, і є головним героєм разом із своїм котом Воркотом.
В 2014 році вийшла книжка «Казки Лірника Сашка» (видавництво «Зелений Пес»), яка стала лідером у рейтингу українських книжок. Постійний організатор, сценарист–постановник і учасник дитячих свят на Миколая у Києві, Відні, Варшаві і Празі.
В 2015 році очолив рейтинг найпопулярніших блогерів України на SITE. UA (один з яких ми і подаємо в нашому спецвипуску), де у свої публікаціях виступає послідовним критиком русифікації й толерантного ставлення до «ватників». Зокрема, Вікіпедія наводить такі слова Сашка Лірника: «В Україні державна українська мова має мати підтримку з боку держави, а не опір. І не бутафорську, а справжню. Питання мови — питання стратегічного виживання нарівні із виробництвом своїх протитанкових ракет і бронетехніки».