ЯК «НЕ ВСІ»

Я чогось думаю, що на них і тримається Земля. І прогрес. І хтозна ще що, аж до віри в людство. На диваках

Наталка МУРАХЕВИЧ

На отаких от — як «не всі». На тих, на кого «всі» дивляться подивовано. М’яко кажучи. Їм — дивакам — світять якісь дивні провідні зорі. І кличуть їхні божевільні мрії. Гарні. Але… Дивні.
І мало тим дивакам програми–мінімуму — «народити–побудувати–посадити» чи там «церква–діти–кухня». Нудно їм у рамках.
Жанна д’Арк і її упевненість у місії. Подробиці усім відомі. І дивні, і героїчні, і сумні. Місія здійсненна. Попри все.
Генріх Шліман і Троя, яку він почав шукати, продавши розпочатий колись «з нуля» немалий бізнес. Вірив, шукав — і знайшов. Попри…
Сині троянди неможливо селекціонувати, бо в троянд відсутній ген, відповідальний за пігмент синього кольору — ще десять років тому залізобетонно стверджувала офіційна наука. І що? Сині троянди існують. Хоч, звісно, світові непогано жилося і без них. Але ученим–дивакам їх категорично не вистачало.
Як не вистачає комусь польоту на Марс. З якого — не повернешся. І диваки погоджуються летіти.
Ну та це хоч солідні проекти солідних НАСА. У них, як і колись у Шлімана, — чималі кошти на експедицію. У вчених з трояндою — мегалабораторія і суперобладнання. Жанна взагалі свята. Хоч це і не применшує ролі самих диваків. Але ж буває інакше…
В нашій, дикій реальності.
От це ж треба додуматися, скажімо, дядькові в Богом забутому селі у себе за хлівом складати літак. Не пиячити з іншими дядьками у вільну хвилину. Не телевізор дивитися. Не владу лаяти. Літати йому хочеться. На власному літаку. Який невідомо, чи і злетить, бо твориться хтозна з чого. Але він — складає його вже який рік і ВІРИТЬ. І мріє про небо…
А потім дізнаєшся — таки злетів… Попри все. І попри всіх, хто НЕ ВІРИВ та ще й перепони чинив.
Сягнула небес і світова слава Катрі Білокур із села Богданівка, яку батько бив постійно за те, що хотіла малювати і малювала. І Пабло Пікассо сказав про художницю, яка аж до спроби суїциду не вписувалася в уявлення сім’ї про те, чим має займатися жінка («стервига, паразит і лежнюга») на селі: «Якби ми мали художницю такого рівня, то змусили б заговорити про неї цілий світ».
Їх важко зрозуміти. Диваків.
Вони мріють про незрозумілі оточуючим «небесні мигдалики», беруться за те, за що не береться ніхто в їхньому середовищі. Порушують устої, кордони, прагнуть за межі можливого і діють всупереч «здоровому глузду».
Лишаються не зрозумілими для сучасників «дивними диваками» чи навіть «місцевими божевільними».
Більшість із них забудуть. Когось канонізують. Хтось за життя чи й по смерті зазнає слави світового генія.
Час розставить крапки.
А ми — не зневажаймо чужих мрій. Чиїхось дивних для нас занять і прагнень. Чиєїсь впевненості в місії.
Не полишаймо і своїх, може, і дивних бажань, дослухавшись до вбивчої чужої думки чи відпивши з отруйної чаші чужого скепсису.
Червоні вітрила — вони такі…
Усе, що існує в світі, — колись було мрією.