ВОЛИНСЬКІ «МИКОЛАЙЧИКИ» НА ДОНБАСІ: І СОЛДАТАМ, І ДІТЯМ

Волонтери з рожищенської «Самооборони» привітали військовослужбовців 14-ї бригади з Новорічно-Різдвяними святами, а ті своєю чергою вручили подарунки дітворі місцевої школи та дитсадка. Побував у прифронтовій зоні і журналіст «Волині-нової»

Сергій НАУМУК

ПРИВІТ ІЗ МИРНОГО ЖИТТЯ: «ЩОБ ШВИДШЕ ЗАКІНЧИЛАСЯ ВІЙНА І ВСІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДОДОМУ»
Зимових свят чекають усі: не лише малі, але й дорослі. Що вже казати про солдатів, які зустрінуть Новий рік чи Різдво далеко від дому — у казармах або бліндажах, куди лише двічі на тиждень доїжджає транспорт, аби привезти хліб та замінити когось на посту. Тому там особливо вдячні за подарунки, бо для солдатів це ніби привіт із мирного життя, за яким зіскучились. Напередодні 19 грудня волинські волонтери з рожищенської «Самооборони» вчергове вирушили в дорогу до бійців 14-ї бригади. Разом із Володимиром Добровольським, Русланом Хомичем та Тарасом Ковальчуком їду на Донбас і я.
Попереду — 1,5 тисячі кілометрів дороги. Бус під зав’язку навантажений харчами, одягом та спорядженням. Серед яблук, картоплі та буржуйок лежать особливі коробки. У деяких — домашні смаколики, які рідні передали бійцям. В інших — вітання з Волинського краю для вояків від учнів та студентів. Дитячі листи незнаним адресатам особливо щемні. У військових частинах — вони завжди на видному місці.
…Під кінець другої доби заїжджаємо в один із підрозділів 14-ї бригади. Після перевірки документів потрапляємо у міцні обійми. Це звичне вітання у людей, які не раз бачили смерть. Обмінюємося новинами і солдати починають розвантажувати бус. Пакунки знаходять своїх адресатів. Харчі та привезене спорядження заносять у склад.
Увечері збираємося біля столу. Солдати розташувалися у старій фермі. Самотужки підремонтували приміщення, встановили буржуйки, провели електрику. Мають навіть душ. У кімнаті командир роти Сергій Васевич сортує коробки з печивом. На кількох із них скотчем зверху приклеєні листи від працівників та студентів Луцького медичного коледжу. Сергій Олександрович розпаковує коробку і дістає звідти ще один лист. Сідає на ліжко і читає:
«Привіт, солдате! Дорогий воїне АТО, сподіваюсь, у вас все добре. Я не знаю, де та за яких умов доведеться читати цього листа. Можливо, зараз обстріл, а можливо, перемир’я. Дякую за те, що ви захищаєте нас, наших рідних і близьких. Я хочу привітати вас із прийдешніми зимовими святами. Хочу побажати вам міцного здоров’я, хороших вірних друзів та мирного неба над головою. Хочу, щоб війна швидше закінчилася і всі повернулися додому з перемогою! З Новим роком! З повагою Олег Романюк, студент першого курсу Луцького базового медичного коледжу, майбутній фельдшер».
Віддамо їх солдатам на Святого Миколая, щоб зробити приємне, — одразу каже його заступник Віктор Брайчук.

ТАМ, ДЕ ПРАЦЮВАЛО 6 ГЕРОЇВ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ ПРАЦІ, – ПОРОЖНІ ФЕРМИ...
Наступного дня разом із солдатами 14-ї бригади їдемо в село Єлизаветівку. До складу сільради входять ще Іллінка та Романівка. Усього на території проживає близько 1700 чоловік. На центральній площі бачимо погруддя. Припускаємо, що якогось червоного діяча. А насправді це пам’ятник двічі Герою соціалістичної праці Спиридону Бешулі, який керував місцевим колгоспом «Жовтень». Колись це було потужне господарство, яке щороку мало майже 10 мільйонів рублів прибутку. У ньому працювали шість Героїв соціалістичної праці, скількись там повних кавалерів ордена Трудового червоного прапора. Загалом — 106 орденоносців. Але з часом господарство розпалося. На околицях сіл стоять порожні ферми. Коли почалося АТО, керівники господарства вирішили повністю вирізати худобу. Так і зробили. Поля, щоправда, засіяні озиминою.
З головою Єлизаветівської сільської ради Леонідом Чередніченком йдемо у місцеву школу. Біля входу стоять кільканадцять велосипедів. У закладі навчається 143 учні. Директор Олена Ващенко розповідає, що чимало школярів доїжджає з сусідніх сіл. Користуються здебільшого велосипедами. Є й вісім школярів–переселенців.
Вояки заносять кілька коробок печива та тушонки. Залишають у вчительській. Директор запрошує зайти до учнів, але волонтери та солдати вирішують не заважати дітям вчитися. Сергій Васевич від Збройних сил України, а Руслан Хомич від волонтерів вітають учителів зі святами, бажають насамперед миру.
Затим йдемо у дитсадок. У коридорчику на тумбочці рівненькими рядами стоїть дитяче взуття. Саме тиха година. Тому із працівниками спілкуємося не вельми голосно.
— Нам вже довелося кілька разів водити дітей у підвал, — розповідає завідувачка дитсадка. — Але батьки, як тільки виникає небезпека, одразу забирають їх додому. Аби тільки мир був, більше нічого не хочемо.
Солдати залишають подарунки і виходять. Діти сплять. До лінії фронту — приблизно 15 кілометрів

На фото: Руслан Хомич (праворуч) передає Сергію Васевичу та Віктору Брайчуку допомогу з рідного краю.