Уся редакція «Волині-нової» цього тижня дружно аплодувала Богдану Кравчуку з Луцька — хлопцеві, який попри синдром Дауна зумів стрибнути вище своєї голови, ставши студентом...
Уся редакція «Волині-нової» цього тижня дружно аплодувала Богдану Кравчуку з Луцька — хлопцеві, який попри синдром Дауна зумів стрибнути вище своєї голови, ставши студентом історичного факультету Східноєвропейського національного університету і справді блискучим знавцем української минувшини Тамара ТРОФИМЧУК
«Розумний і дуже милий», — так одноголосно вирішило наше редакційне жіноцтво, побачивши на власні очі Богдана Кравчука, про якого раніше читали у газеті. Цей висновок — насправді величезний комплімент Богданові, бо ж ідеться про дитину з вродженими вадами. Люди з таким діагнозом часто не спроможні виконувати елементарні речі, не кажучи про навчання у вузі, чого досягнув Богдан. А прийшов він до нас із мамою Євгенією Миколаївною, щоб отримати нагороду — крилатого плуга. Цей символічний редакційний «Оскар» ми вручаємо переможцям акції «Герої нашого часу» — людям, чиї вчинки найбільше вразили читачів «Волині» та працівників редакції. Лідером симпатій волинян у липні 2014 року і став Богдан Кравчук. На жаль, через хворобу він не зміг поїхати на вручення нашого «Оскара» у Камінь-Каширський. Але через тиждень нагорода знайшла свого героя. І отримав її Богданко з рук Ірини Констанкевич — заступника голови правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки Разом», депутата Волинської обласної ради (як і було заплановано сценарієм заходу у Камені-Каширському). Цього унікального хлопця та його неймовірну маму Євгенію Миколаївну відкрила волинянам кандидат історичних наук Леся Бондарук. Кілька років тому вона індивідуально займалася з хлопцем і досягнула насправді вражаючих результатів. Богдан не лише вивчив багатий на факти історичний матеріал — імена, дати, події, — а й опанував комп’ютер. Хлопець вміє робити чудові відеопрезентації на історичну тематику — підбирає ілюстрації до певної теми, пише до них короткі тексти, монтує все це на комп’ютері і кладе на музику. Для вчителів історії його роботи могли б стати справжньою знахідкою, але про них, на жаль, поки що мало хто знає. Богдану Кравчуку, нащадку відомого на Волині лікаря Василя Остаповича Кравчука, природа вділила зайву хромосому. А доля послала маму, яка заради сина зуміла звернути гори. Одному Богові відомо, що пережила пані Євгенія, скільки сліз виплакала, коли Богдан народився хворим. «Ми не шукали відповіді на питання хто винен і чому так сталося, — відверто розповіла вона у фільмі, відзнятому працівниками Фонду Ігоря Палиці. — Це нічого не дає ні матері, ні дитині. Натомість почали думати, що можна зробити, як допомогти Богданові знайти своє місце у житті, щоб він міг не просто існувати, а повноцінно жити». Спочатку мама планувала навчити сина робити масажі, бо у хлопця чутливі пальці. А потім згадала, як він слухав розповіді дідуся з історії України, і вирішила розвивати у нього схильність до історії. Допомогли у цьому вже згадана Леся Бондарук та найвідоміший психіатр України Семен Глузман. Вони радили, спрямовували, підбадьорювали родину у хвилини невдач та сумнівів. За їхньої підтримки Богдан здав спершу пробне ЗНО, потім справжнє, і став студентом історичного факультету СНУ, щоправда заочником. Синдром Дауна — не вирок. Богдан Кравчук наглядно довів це у редакції нашої газети, коли, не розгубившись перед численною аудиторією, впевнено відповів на запитання головного редактора «Волині-нової» Олександра Згоранця: «Хто твій улюблений український гетьман?». Без найменшої запинки Богдан видав докладну історичну довідку про свого тезку Богдана Хмельницького. І ми у залі тільки ахнули від його знань. — Це ще нічого, — сказала мама по завершенні церемонії нагородження. — Одного разу ми з Богданом поїхали на екскурсію у Берестечко. То він там стільки наговорив місцевим краєзнавцям про козаччину, що вони тільки руками розвели: «Чекайте, хто тут із нас екскурсовод?» А ще від Богдана йде неймовірна позитивна енергія, на якій наголосила Ірина Констанкевич. — Я спілкуюся з багатьма особливими дітьми, адже ми у Фонді Ігоря Палиці започаткували кілька проектів для їхнього розвитку, — сказала Ірина Мирославівна. — І щоразу у мене з’являється відчуття, що в буденному житті, метушні, заінформатизованому світі ми губимо все людське, а ці діти його у собі зберігають. Вони дуже людяні, щирі, завжди говорять, що думають. У них немає лицемірства. Коли я розмовляю з Богданом, іншими особливими дітьми, то завжди почуваю внутрішню потребу ставати кращою, підтягуватися до них, робити ще більше добрих справ.
На фото: Ірина Констанкевич щиро привітала Богдана Кравчука із заслуженою нагородою. Фото Олександра ФІЛЮКА.
