У 20-х роках минулого століття у Варшаві сталася подія, яку Папа Римський Іван Павло ІІ згодом назвав знаменною в житті Католицької церкви — сонм святих поповнився ще однією особою...
Тамара ТРОФИМЧУК, відповідальний секретар газети «Волинь–нова»
У 20-х роках минулого століття у Варшаві сталася подія, яку Папа Римський Іван Павло ІІ згодом назвав знаменною в житті Католицької церкви — сонм святих поповнився ще однією особою. А тоді, в 1925 році, в двері монастиря Сестер Матері Божої Милосердя просто постукала 20–річна дівчина, і сказала, що хоче бути черницею. Її звали Гелена Ковальська, уродженка польської глибинки, третя з десяти дітей у селянській родині
Працьовита, скромна і доволі симпатична, вона ще у сім років відчула покликання до духовного життя, але порив усамітнитися весь час стримували батьки. Досить довго Гелена підкорялася їхній волі, та зрештою зробила вирішальний крок. Сталося це містичним чином: танцюючи одного разу, дівчина побачила біля себе вкритого ранами Ісуса Христа, який сказав: «Доки буду тебе терпіти? І доки обманювати мене будеш?». У той момент Гелена відкинула всі сумніви і сміливо прийшла у чернечу обитель. Вона навмисно вибрала монастир подалі від рідного дому. Тут отримала нове ім’я Марія Фаустина, вдягнула монаший одяг, порвала зв’язки із зовнішнім світом. Потім перебувала в інших монастирях Вільнюса, Плоцька, Кракова. Покірна, побожна і глибоко віруюча сестра Фаустина мала унікальну особливість — вона бачила видіння. Розповідала, що розмовляла навіть з Ісусом Христом. І саме він дав їй вказівку створити картину з його зображенням і написом: «Ісусе, на тебе надіюся». Цей образ, що був зроблений під пильним оком сестри Фаустини, сьогодні добре відомий кожному католику. На ньому зі святого серця Спасителя розходяться білі і червоні промені. Нині до монастиря у Кракові, де провела останні роки Фаустина Ковальська, часто приїздять паломники. Вони хочуть вклонитися статуї Милосердного Ісуса, якого бачать таким, яким Він з’явився сестрі Фаустині у лютому 1931 року. А ще через два роки монахиня померла. Перебираючи її нехитрий спадок, черниці виявили «Щоденник», який сестра вела останні чотири роки свого життя. Сімсот сторінок рукописного тексту розповідають про її переживання та видіння. Цій простій, але безмежно відданій жінці, Господь довірив побачити закриті для інших речі. Нам, звичайно, важко зрозуміти, як можна розмовляти з Богом. І все ж об’явлення сестри Фаустини визнане Церквою за справжнє (за життя вона проходила психіатричне обстеження, і лікарі не виявили у неї жодної хвороби). Не перебуваючи у стані клінічної смерті, з волі Божої, вона мала змогу бачити небо, пекло і чистилище. Всі ці місця монахиня докладно описала у «Щоденнику». Особливо вражає опис пекла — місця великих мук. «Пишу це за наказом Бога, щоб ніяка душа не могла сказати, що пекла не існує, або що там ще ніхто не був, і тому ніхто не знає, як воно виглядає, — згадувала Фаустина. — Те, про що я написала, лише скромна крихта того, що я бачила. Одне лише можу підтвердити: там знаходилися переважно душі, які не вірили в існування пекла». Про святу Фаустину я розповідаю з двох причин. По–перше, цього року її ім’я буде на слуху. Папа Римський Франциск оголосив 2016–й роком Божого Милосердя, про яке багато писала Фаустина Ковальська. А по–друге, хотілося, аби читаючи про неї напередодні Різдва, кожен замислився над питаннями: «Чому Ісус прийшов на землю? Від чого хоче нас врятувати?». І знайшовши відповіді на них, сказав у своєму серці: «Дякую, Господи».
