ОДНА ГРИВНЯ ДЛЯ ГРАБІЖНИКА

НІЖ У РУКАХ ПИЯКА
Осіннього дня лучанка Ольга відзначала в парку “Дубки” свій день народження. Покликала кількох дівчат та хлопців. Пили, вмостившись на траві. Погода була хороша — сонячна і тепла. Під вечір, коли горілка скінчилася, один із запрошених, двадцятирічний Сергій Козілевич, пішов на ринок за пляшкою.
— Зачекайте, я зараз повернусь,— попередив.
Дехто з дівчат пішов додому, але двоє залишилося — Ольга та Віра. Вони вмостилися біля паркану неподалік бару “Вістер”, запалили цигарки й почали чекати Сергія. Замість Сергія до них підійшло двоє знайомих хлопців, котрі неподалік прогулювалися — Володимир Рікконен та Андрій Ясюк. Почали з дівчатами розмовляти, жартувати.
Незабаром із пляшкою в руках з’явився й Козілевич. Постоявши кілька хвилин неподалік та послухавши, про що говорять між собою хлопці й дівчата, він підійшов впритул до Ясюка, брудно вилаявся й запитав:
— Ти чого чіпляєшся до наших дівчат?
— Ми просто бесідуємо,— пояснив Андрій.
— А тебе сюди хтось кликав?
— Ми прогулювалися й побачили їх... Ці дівчата нам також знайомі.
Певне, ці слова роздратували п’яного Козілевича. Він підскочив до Андрія й вдарив його кулаком в обличчя. Хлопець впав. Рікконен кинувся йому на допомогу, але пияк витяг з кишені кухонного ножа з чорною ручкою й попередив:
— Не лізь не в своє діло, бо пораню!
— Рікконен відступив, злякавшись не тільки ножа, але й двох спільників Козілевича, котрі сиділи неподалік на траві й піднялися, аби при потребі допомогти Сергію.
Козілевич кілька разів вдарив ногою лежачого Ясюка й запитав:
— Гроші маєш?
— Звідки вони в мене? — схлипнув хлопець.
Козілевич почав обшукувати кишені Андрія. Забрав п’ятнадцять гривень, дві пачки цигарок, наручний годинник. Потім підійшов до Рікконена:
— Ти грошей також не маєш?
— Не маю...
— Зараз перевіримо.
У Рікконена бандит знайшов одну гривню. Сховав її до кишені й приставив ножа до шиї Володимира:
— Чого брешеш, що немає в тебе грошей?
— А хіба то гроші?
Ольга, побачивши, що п’яний Сергій може справді поранити Володимира, підбігла до Козілевича й забрала в нього ножа.
— Ходімо, я заведу тебе додому й ножа там залишиш,— сказала.
— Зараз доп’ю із друзями пляшку й піду,— відповів той.
Справді, досмоктавши пляшку, пияк пішов додому...
Коли бандит зник, Андрій та Володимир почали шукати працівників міліції. Натрапили на бульварі Дружби народів на черговий патруль, розповіли, що їх щойно побили й пограбували.
— Хто побив?— запитали міліціонери.
— Сергій... Як його прізвище, не знаємо, але впізнати могли б, якби побачили.
— Куди він пішов?
Хлопці вказали напрям, в якому зник хуліган.
Сідайте, поїдемо туди.
Ясюк та Рікконен кілька разів проїхали бульваром Дружби народів.
— Зупиніться, он він!— вигукнув Ясюк.
Козілевича затримали неподалік будинку, де проживав, відвезли в Луцький міський відділ внутрішніх справ, де він розповів, як побив та пограбував двох хлопців.
Була неділя і Козілевич зранку пішов до церкви. Пробув там до обіду. Потім почав мандрувати містом. Часу вистачало, адже ніде не працював. Потинявся спочатку по ринку, посидів біля одного з гуртожитків, де його пригостили горілкою незнайомі хлопці, нарешті, уже під вечір, опинився у парку “Дубки”. Там зустрів і знайому, яка у невеличкій компанії відзначала свій день народження. Приєднався до них. Неділя Козілевича почалася із церкви, а завершилася у міському відділі внутрішніх справ.
БОРОТЬБА СЕРЕД ВУЛИЦІ, АЛЕ НЕ КЛАСИЧНА
Пенсіонер Михайло Романенко після обіду вийшов з дому й прогулювався вулицею Лесі Українки разом з внучкою. Десь тут мав зустріти дружину. Неподалік ательє “Зося” побачив, що назустріч йдуть двоє молодих хлопців. Їх походка свідчила, що обидва напідпитку. Вищий, коротко стрижений, був Козілевич. Горілка завжди збуджувала Сергія, робила його агресивним, особливо, коли бачив, що сили надто нерівні. Тоді він, як півень, задирався з перехожими, кидав на їх адресу образливі репліки.
— Бачиш діда? Зараз він розтягнеться на асфальті,— посміхнувся до друга Козілевич.
— Чого раптом?
— Побачиш...
Коли пенсіонер порівнявся з Козілевичем, хлопець сильно штовхнув його плечем. Від несподіванки старий впав.
Сергій задоволено зареготав.
Романенко підвівся й з обуренням сказав:
— Ніби й дорослий, але й досі не навчився ходити вулицею. Мабуть, алкогольний вітер у голові.
Таке зауваження Козілевичу не сподобалося. Він брудно вилаявся, в очах спалахнула злість, рішуче посунув на пенсіонера. Романенко зрозумів, що зараз буде бійка, тому схопив на асфальті камінь й підняв руку, готовий захищатися.
Пияк зупинився. А коли пенсіонер рушив до нього, кинувся разом із другом навтікача. Проте відбігли недалеко, на якихось два десятки метрів. Зупинилися й почали жбурляти в пенсіонера камінням.
Незнайомий перехожий, побачивши, що двоє хуліганів кидають в старого камінням, побіг за ними. Романенко, відчувши підмогу, кинувся услід.
Хлопці почали тікати. Чоловіки догнали їх на іншій вулиці. Ті вже сідали в маршрутку. З маршрутки витягли вищого, коротко стриженого. Підвели його до одного з житлових будинків.
— Ти за що мене штовхнув на асфальті?— запитав Романенко.
Козілевич мовчав.
— А камінням навіщо кидав у чоловіка? Міг би в голову влучити.
— Але ж не влучив!.. Відчепіться від мене! — брудно вилаявся Сергій.
— Зараз відведемо тебе у міліцію, там про все розкажеш,— погрозився незнайомець.
— Не лякайте ляканого. Був я уже в міліції,— огризався пияк.
Зробивши хулігану ще кілька повчальних зауважень, його відпустили.
Романенко подався туди, де залишив внучку, й раптом знову побачив того хлопця, який штовхнув його на асфальт. Він уже йшов з кількома друзями. Побачивши пенсіонера, виламав з паркану штахетину.
— Зачекай-но!— гукнув здаля.
Романенко забіг в найближчий під’їзд, зачинив двері й почав їх тримати. Почув поряд голоси. Потім за двері почали смикати все міцніше й міцніше. Пенсіонер відчув, що не втримає, раптово відхилив їх й вибіг з під’їзду. До нього підскочив коротко стрижений, замахнувся штахетиною, цілячись в голову. Романенко ухилився й штахетина влучила в руку.
Романенко кинувся на молодика, намагався відібрати штахетину. Обидва впали й почали качатися по землі. Чим би все закінчилося, невідомо, але з під’їзду вибігло кілька чоловік й всі хлопці кинулися навтікача. Ніхто їх не переслідував...
Горілка рано чи пізно приводить свого шанувальника на лаву підсудних. Можливо, не одразу. Часом дасть можливість трішки повеселитись. Потім зав’язує йому на шию міцний зашморг й тягне, як бичка на бійню, до ганебної лави. Саме так сталося й з лучанином Сергієм Козілевичем. Луцький міський місцевий суд за пограбування та злісне хуліганство засудив його на чотири з половиною роки позбавлення волі. З нього будуть стягнуті збитки, завдані потерпілим.
Судова палата в кримінальних справах апеляційного суду області вирок залишила без зміни. Значну частину власного життя добровільно пущено за вітром і його уже не повернеш...
Віктор ОСТАПУК,
Володимир КАЛИТЕНКО.