ЧИ ПОТРІБНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНСЬКИМ ДІТЯМ — МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ЩЕ ДУМАЄ...

Як реформувати сучасну освіту? Наблизити її до європейської? Реформатори тихцем підглядають, а як там у «них»? Вальдорфська педагогіка, успішні фінські школи, Німеччина, Франція…
Кардинально і негайно змінити всі роками нажиті традиції і правила, бо ціль виправдовує засоби?

Лариса ЗАНЮК

Дискусії з приводу реформ української освіти ведуться на всіх ланках – від початкової школи до вищої. Звісно, змінювати треба і є що. Але робити це варто мудро і поступово. Проект концепції реформи початкової школи, де немає місця урокам музики та малювання, подала на розгляд ще до новорічних свят завідувач відділу початкової освіти Національної академії педагогічних наук України Анжеліка Цимбалару. І хоч заступник міністра освіти Павло Хобзей запевняє, що реформа, яку готує МОН, не скасовує мистецтво, а лише інтегрує його з іншими предметами, спільнота педагогів серйозно стурбована тим, що професія вчителя музичного чи образотворчого мистецтва може зникнути найближчим часом. Тому 22 грудня небайдужі вчителі зареєстрували на сайті Президента петицію з вимогою не скасовувати уроки музики та малювання під виглядом інтеграції з усіма іншими предметами. Досі у МОН питання вирішується.
А пані Цимбалару накликала на себе цілий шквал емоцій. Приблизно такі думки висловлюють опоненти в мережах:
«Цікаво, чи працювала пані Цимбалару коли–небудь у школі? Чи є в неї свої діти? Такий законопроект могла представити тільки та людина, яка на близькій відстані дітей не бачила і не чула. Виключити у початковій школі музичне та образотворче мистецтво – це зробити помилку, яку держава відчує пізніше, але втратить ціле покоління. Поки не пізно, не робіть цього. Головне завдання пані Цимбалару – економія. Не на тому економите, пані!» (Маргарита)
Заступник міністра освіти Павло Хобзей стурбований тим, що «сьогоднішня початкова школа дуже часто нагадує швидше гімназію: діти за партами сидять обличчям до дошки, атмосфера залишилася авторитарною». Він – проти оцінювання дітей у перших класах і проти предметів. «Нам би хотілося, щоб це було інтегроване навчання, яке б стимулювало розвиток дітей, розвиток зацікавлень… Щоб уявлення про світ сформувалося через гру, діяльність», – каже заступник міністра. Слушна думка. Не кожна дитина може бути талановитою у малюванні чи музиці, можливо, потрібне реформування оцінювання? Але ж не відбирання у дітей уроків спілкування з прекрасним. Бо, бач, у когось із високих чиновників не склалося з мистецтвом. Звісно, оцінювати не потрібно за участь у шкільних заходах чи звітах. Але з мистецтвом мають бути знайомі всі. Це однозначно. Інтеграція малювання в уроки математики чи української мови зведеться до того, що діти будуть лише заштриховувати фігури, а замість музики їм запропонують фізкультхвилинки. А результат? Ми втратимо культуру на початковій ланці. Відомо, що саме естетична складова навчання формує особистість гідної людини, майбутнього патріота з розвинутими почуттями. Скільки талантів відкрили саме вчителі малювання і музики на своїх уроках!
Пишуть і телефонують у редакцію наші читачі, насамперед ті, кому не просто близьке мистецтво, а кому воно – цілий світ. Такою є художниця Валентина Михальська із села Хворостів Любомльського району.
«Добрий день, шановна редакціє! Прочитала в газеті статтю «Країні не потрібні вчителі музики і малювання» і була не те що вражена чи обурена, а здивована убогістю розуму й душі чиновників. Бо все ще не хочеться вірити в остаточну втрату людської подоби нашої влади. Уже, здавалося, обмежили народ у всьому, до абсурду доходить. Але такої ганьби, щоб позбавити дітей можливості навчатися і оволодівати мистецтвом, ще не було з часів царату! А й справді, навіщо голодним культура? Хіба можуть збагнути невігласи в подобі керівників, що саме культура, мистецтво давали силу не померти голодним і вижити в найскрутніші моменти життя. Не скоритись, не зневіритись, не впасти. Споконвіків українська земля славилася людьми мистецтва. Музика, танці, малювання були найпершою візитівкою нашого народу. То невже ми дозволимо якимось чинушам позбавити наших дітей можливості мріяти, розвиватись духовно? Ні, народе мій, не поступись і в цьому! Не дозволь загасити у наших дітях вогонь їхніх душ. А я впевнена, що цей вогонь бачили в оченятах дітей, вчителів сільських і міських шкіл, викладачів вузів – і художники, і композитори, і всі люди мистецтва, коли вони (діти!) ставали переможцями у різних конкурсах на своїй землі й отримували нагороди за кордоном. Я закликаю усіх вас, моя волинська громадо, до активності. І згинуть наші воріженьки, а з ними — байдужість і пасивність. Мало думати, мало говорити – потрібно діяти!
З любов’ю Валя МИХАЛЬСЬКА, художниця».
Щоб Президент став на сторону мистецтва, потрібно 25 000 підписів. Зауважу, що не так легко простому сільському вчителеві підписатися під тим зверненням, адже треба авторизуватися через електронну пошту, потрібна організація, власний ПК і таке інше, але важливість питання вимагає зусиль, тож помножте їх, шановні зацікавлені, бо на вчорашній день петиція назбирала лише 952 прихильники із 25000 необхідних, а до кінця збору підписів залишилося 49 днів.
«Благими намірами» переповнені голови реформаторів освітньої галузі, одне тільки втішає, що свої проекти кардинальних змін вони кинули на громадські обговорення. Тільки б із цього зробили правильний висновок не за кількістю підписів, а за якістю, тобто –за пропозиціями людей, наділених талантом і тверезо мислити, і робити свою справу чесно, незважаючи на складні умови виживання.