«У питанні України та Росії Католицька церква задля ефемерного діалогу з Москвою знову розминулася з правдою»...
«У питанні України та Росії Католицька церква задля ефемерного діалогу з Москвою знову розминулася з правдою», – так жорстко про результати зустрічі Папи Римського Франциска та Патріарха Російської православної церкви Кирила (на фото), що відбулась на Кубі, висловився віце-ректор Українського католицького університету, колишній політв’язень, моральний авторитет Мирослав Маринович
Василь РОГУЦЬКИЙ
Зустріч справді була історичною. Адже очільники двох великих церков змогли особисто порозмовляти вперше з часу утворення Московської патріархії. Це сталось доволі несподівано, адже раніше Москва усіляко уникала спілкування віч–на–віч, вигадуючи різноманітні приводи. Експерти стверджують, що РПЦ пішла на такий крок з політичних мотивів – це був останній козир Путіна, щоб уникнути повної ізоляції у світі. І він дуже добре спрацював. «Безперечна перемога ФСБ та Кремля» – це найбільш спокійна характеристика результатів обіймів у Гавані двох очільників церков. Підписана ними спільна Декларація стала справжнім холодним душем для українців, які із замилуванням дивились на Ватикан. У цьому документі три параграфи із тридцяти стосуються України. І фактично усі вони збігаються із позицією Кремля. Зокрема, там нічого не сказано про очевидну для всіх агресію Росії в Україні, її зброю і війська на Донбасі, зате йдеться про «ворожнечу», «конфлікт» у нашій державі, що добре вписується у кремлівську пропаганду про «громадянську, братовбивчу війну». На тлі закликів католиків та православних до співробітництва й словом не згадано про переслідування на окупованих «рускім міром» територіях представників Української православної церкви Київського патріархату, Української Греко–католицької церкви (УГКЦ), фізичну розправу із протестантськими пасторами. «Начебто біль «неканонічних» та «іновірців» менш заслуговує на співчуття, ніж біль християн у Сирії», – каже Мирослав Маринович. Як того і прагне РПЦ, Папа Римський погоджується спілкуватись лише із «канонічними» православними церквами. Адже разом із патріархом Кирилом він висловлює надію, що «розкол серед православних віруючих України буде подоланий на основі існуючих канонічних норм», тобто фактично на умовах Москви. Глава УГКЦ Святослав підписання Папою Римським неоднозначної Декларації виправдовує тим, що Франциск переживав цю зустріч насамперед як духовну подію, що дало змогу РПЦ скористатись некомпетентністю помічників Папи у справах суспільно–політичних. Водночас Святослав зізнається: «З нашого багаторічного історичного досвіду можна сказати: коли Ватикан і Москва організовують зустрічі чи підписують якісь спільні тексти, то нам годі очікувати від цього чогось доброго». Ні до зустрічі, ні до написання Декларації українські греко–католики не залучались! Натомість Кирило познайомив Папу із представником «нашої церкви в Україні» митрополитом Бориспільським Антонієм. У підписаному документі сторони ще раз підтвердили відмову від «уніатизму» як методу поєднання Церков. Такий пункт є у Баламандській угоді 1994 року. З цієї Угоди у Декларацію перекочувала і теза про те, що східні католицькі церкви (такі, як УГКЦ), які, хоч і постали внаслідок Унії, але мають право на існування. За словами архієпископа Святослава, якщо раніше Москва використовувала цей пункт як привід для обмежень діяльності греко–католиків, то зараз скористалась ним, щоб визнати їхнє право «робити все необхідне для задоволення потреб своїх вірних». Це очільник греко–католиків вважає плюсом. Але на загал його оцінка Декларації негативна: — Багато хто звертався до мене і говорив, що почувається зрадженим Ватиканом, розчарованим половинчастістю правди в цьому документі і навіть непрямою підтримкою з боку Апостольської столиці агресії Росії проти України. Я, безперечно, розумію ці почуття. Проте я заохочую наших вірних не драматизувати цієї Декларації та не перебільшувати її значення для церковного життя. Ми пережили не одну подібну заяву, переживемо й цю, – каже Святослав. Напрошується ще один висновок із цієї історії: щоб українців і далі не женили без них самих, мусимо домовитись між собою, об’єднатись. І якщо раніше до створення єдиної помісної Української церкви підштовхувала агресивна політика зі Сходу, то зараз – фактичне ігнорування українського питання і підігрування Москві з боку Заходу.
ПРЯМА МОВА Ростислав МАРТИНЮК, історик: Цією Декларацією Українській державі плюнули в обличчя. Адже фраза про «сторони протистояння в Україні» – це, по суті, прирівнення бандитів із «ДНР» із нашими героями АТО. Ватикан підписом Папи під цим документом узаконив заяви Москви про «громадянську війну» в Україні. Католики й Московський патріархат тупо змовилися: РПЦ визнає «уніатів» на Західній Україні, а їм у відповідь фактично віддають на поталу все, що східніше Збруча.
