Під час слухання справи у Любешові дівчинка, якій судилося рости без тепла і турботи батьків, ледь не знепритомніла...
Під час слухання справи у Любешові дівчинка, якій судилося рости без тепла і турботи батьків, ледь не знепритомніла
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
«Я ДЛЯ ДИТИНИ – І ТАТО, Й МАМА...» – З 2007 року на моїх руках покинута дитина, яку годую, одягаю, лікую власним коштом. Вісім років оббиваю пороги, щоб мене визнали опікуном онучки, щоб ми отримували від держави хоч якусь допомогу. Ніде не можу знайти правди, – зателефонувала два тижні тому до редакції Анастасія Миколаївна Кузьмич, жителька Любешова, пенсіонерка, яку життя змушує триматися роботи. Домовилися зустрітися. Жінка виглядала вкрай стомленою. Після чергування (працює медсестрою у райлікарні) ходила на консультацію до адвоката, бо ж судове засідання на носі. А вдома під наглядом дідуся хвора на грип Даринка, їй би супчику зварити. Показувала Анастасія Миколаївна товсту папку з офіційними письмовими відповідями на її звернення, з копіями позовних заяв і судових рішень. Плакала: «І в школі спитайте, і в сусідів поцікавтеся – я Даринку в садочок водила, читати й писати вчила, на батьківські збори ходила... Усім компенсацію за харчування дітей у школі платили, а мені не дали ні копійки. Виходить, я для Дарини ніхто...» Історія, яку довелося почути, болюча і драматична. Донька Анастасії Миколаївни Алла у 2003 році вийшла заміж за місцевого хлопця. Незабаром у молодого подружжя народилася донечка. Жили молодята то в одних батьків, то в других, потім винаймали квартиру, але ладу поміж ними не було, тож через кілька років розлучилися. За рішенням суду дитина залишилася з матір’ю. Та насправді – з бабусею. – Не знаю, що сталося з моєю дочкою. Вчилася добре, як була вдома – ніхто про неї слова поганого не сказав. А потім – як підмінили. Ні дитина, ні батьки їй стали не потрібні. Уже три роки від Алли нема жодної вісточки, – розказує жінка, витираючи сльози. Тато Даринки, за словами бабусі, живе і працює в Любешові, має нову сім’ю. Аліменти, які сплачує на дочку, на її потреби використати неможливо. Гроші осідають на рахунку, а зняти їх може тільки Алла, яка давно десь пропала. Дитина й справді фактично залишена без засобів для існування.
«ЩОБ НЕ ЗАБРАЛИ В «ПРИЮТ», ХОВАЛАСЯ В ШАФІ» – Знаємо про цю проблему. І ми, і представники соціальної служби неодноразово зустрічалися з Анастасією Миколаївною, з її колишнім зятем, з Даринкою, намагалися знайти якийсь вихід. Якщо батьки не позбавлені батьківських прав, бабуся не може стати опікуном дівчини, – пояснює головний спеціаліст служби у справах дітей Любешівської райдержадмністрації Анатолій Токар. Минулого літа, змучена безрезультатними відвідинами чиновницьких кабінетів, Анастасія Миколаївна домоглася, щоб у її доньки забрали право називатися мамою. Зізнається, що серце боліло, але робила це заради Даринки. – Ні Алла, ні Олег не заслуговують називатися батьками. Як Даринка була малою, йдемо бувало вулицею, а вона: «Он мій тато, чого він до мене не приходить?» Ніколи не поцікавився, як їй живеться, не приголубив. А тепер нема чого дивуватися з того, що дочка не хоче бути з ним, – викладає свою точку зору бабуся дівчинки. Суд, до якого зверталася Анастасія Кузьмич торік, її вимогу щодо позбавлення батьківства Олега К. не задовольнив. «Відповідач, хоч і в недостатній мірі, однак брав участь у вихованні та утриманні доньки, має намір налагодити з нею емоційний контакт, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання тощо. Суд також враховує, що неналежне виконання батьківських обов’язків є наслідком складних, конфліктних стосунків з матір’ю дитини та родиною останньої», – так було мотивовано відмову. – 27 серпня 2015 року до нас додому прийшла комісія з 5 осіб, серед них і працівник міліції, щоб силою забрати дитину до батька. Лякали Даринку: як не піде, то заберуть її в «приют». Вона сховалася у шафі й плакала. А потім ще довго боялася виходити з квартири, не хотіла йти до школи, щоб не опинитися в притулку. Де це бачено, щоб чинити таке психологічне насилля? – обурювалася Анастасія Миколаївна. Налагодити контакт із донькою батькові не вдавалося. Кажуть, і до школи приходив, подарунки приносив – відмовлялася брати. – Ви не подумайте, що це ми Даринку підговорили. Я їй і тепер кажу: «Йди до батька, нам із бабою легше буде». Не хоче. Попросила вчителька, щоб парти з класу винести, Даринка до мене: «Піди, діду». Батьківські збори – бабі каже. А ми ж уже в літах. То я й кажу: «Маєш батька – йди, ми не тримаємо», – переконував чи то себе, чи нас дідусь Дарини Василь Артемович. Шкода було при цьому дивитися на дівчинку, яка опинилася в епіцентрі дорослих проблем, стала свідком багатьох конфліктів і суперечок. Що коїлося в її маленькому серденьку?! Як розібратися дитині в хитросплетінні стосунків, у щирості слів і намірів рідних людей, які стоять по різні боки барикад? Як не втратити довіри до світу, живучи на вулкані пристрастей, образ і страху? Врешті-решт у грудні 2015 року над ситуацією, в якій опинилася Даринка, всерйоз задумалися члени районної комісії з питань захисту прав дитини при Любешівській райдержадміністрації. Дівчинку виховувала бабуся, це знають усі. Звичайно, можна зрозуміти і батька, який переживає, що не вдається виправити допущені колись помилки у стосунках. Але на першому місці мають бути інтереси дитини. Дарина хоче жити з дідусем і бабусею, їхній дім вважає своїм домом. Тому комісія й прийняла рішення про доцільність позбавлення Олега К. батьківських прав, – коментує ситуацію заступник голови Любешівської райдержадміністрації Наталія Маковецька.
НАВІТЬ СОЛОМОН БУВ БИ БЕЗПОРАДНИМ Спілкуючись із багатьма людьми, причетними до цієї історії, згадувала притчу про мудрого царя Соломона. Пригадуєте, як він розв’язав конфлікт двох жінок, які сперечалися за дитину. Ту, яка готова була поступитися, відмовитися від своєї кровинки, аби тільки врятувати їй життя, Соломон визнав справжньою матір’ю. Чи є тут аналогія? Над 12-річною Даринкою не навис меч Соломона, але страждань і випробувань їй довелося пережити чимало. Дівчинку стривожив і наш прихід, вона виглядала зляканою і розгубленою. Куталася в ковдру, хоч у квартирі було тепло. Тремтіла, як сполохане пташеня. Розговорити Даринку ніяк не вдавалося. – Хочу жити тут, а не в тата. У нього є інші діти. А мені з бабою добре, – єдине, що вдалося від неї почути. – Вона в нас кулінаром, напевне, буде. Уже вміє піцу готувати, – хвалила онуку Анастасія Миколаївна. – Ялинки не «роздягаємо», бо Даринка каже, що так веселіше. Щороку живе деревце ставили, тепер – штучне, то може стояти аж до Стрітення. Нехай тішиться, – приєднується до розмови дідусь. – Місця у нас вистачає, квартира велика. Вигодуємо онуку, вивчимо, в люди виведемо. Здається, дівчинка аж посвітліла на виду від цих слів, бо досі найстрашнішим для неї є слово «притулок». А ще Дарина злякано щулить плечі, коли дорослі згадують про судові засідання, на яких вона вже побувала. – Запитували, чи люблю тата... – А ти що відповідала? – Казала, що ні, – ледь ворушить губами Даринка. Нещодавно суд знову розглядав позов Анастасії Кузьмич щодо позбавлення батьківських прав чоловіка, який дав життя її онучці. Розповідали, дівчинка ледь не знепритомніла у залі. Дідусь мусив вивести її на свіже повітря. А у вівторок бабуся прийшла додому в сльозах: суд не дослухався до аргументів комісії з питань захисту прав дитини, до слів свідків. Жінка здаватися не збирається, подаватиме апеляцію. Кожна зі сторін стоїть на своєму. Навіть Соломон у цій ситуації був би безпорадним, адже дитячі страждання не зупиняють учасників спору. Невже заради спокою і щастя Дарини дорослі не можуть знайти якийсь компроміс, щоб спільно піклуватися про неї? Невже не можна мирно врегулювати питання матеріальної підтримки дівчинки? І невже відчуття батьківства залежить від рішення суду?
На фото: З бабусею й дідусем Даринка живе 9 років. Фото Олександра ФІЛЮКА.
