НАВОДЯТЬ «ДІЙСНІ ФАКТИ ПРО НЕДІЙСНУ ЦЕРКВУ» І… ЗАБИРАЮТЬ МАЙНО В СИРОТИ?

Детективна історія, яка розпочалася навколо православного храму в селі Ласків Володимир–Волинського району у 2009 році, й досі не закінчилася. Варто розповісти про все з початку

Петро КОЗЛЮК, депутат Володимир- Волинської районної ради

Ще будучи депутатом Ласківської сільської ради, автор цих рядків ініціював побудову храму УПЦ КП в центрі села. Багато хто підтримав цю ідею. Тож із благословення декана Володимир–Волинського району Євгена Шевчука навесні 2009 року вдалося зареєструвати громаду УПЦ КП. Рішенням сесії сільської ради надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування, і ми почали виготовляти необхідні документи.
На той момент мені стало відомо, що житель села Ласків, сирота Микола Грома, котрий раніше був п’ятидесятником, пішов у Низкиницький монастир. Через рік хтось умовив його, аби він дозволив зробити з його хати храм. Микола на це погодився. А ще приблизно через рік Микола Грома попросив моєї допомоги, оскільки в нього нібито хочуть забрати майно. Я відповів, що втручатимусь тільки після письмового звернення. Щоправда, через декілька днів він відмовився від своїх слів.
У той час представники Низкиницького монастиря без усяких дозволів і документів спочатку забрали у Громи у своє користування літню кухню, пояснюючи це тим, що начеб вона потрібна їм для переодягання, та відгородилися від нього бетонною огорожею. На той час Микола Грома вже облаштував собі кімнату у хліві. Коли прихильники Московського патріархату та представники монастиря спробували ще раз узаконити його майно, у 2012 році Микола нібито з допомогою виконавчої служби вигнав їх із цього приміщення. Тоді вони облаштували храм у колишньому складі–магазині. Аби хоч якось узаконити захоплення землі та колишнього складу–магазину, подали заяву про надання земельної ділянки не громаді, а Низкиницькому монастирю УПЦ МП, що в Іваничівському районі.
17 березня 2015 року відбулася сесія сільської ради. Тоді на засідання запросили й мене як депутата районної ради. Я пояснив, що тепер давати землю церкві, яка підтримує ворожу нам державу, неприпустимо, і що це може мати негативні наслідки на державному рівні. Рішення було відхилене. Але через десять днів знову скликали сесію і вчинили спробу «протиснути» це питання. Колишні прибічники Партії регіонів робили все, аби таки виділити земельну ділянку монастирю.
На цю сесію мене вже не запрошували, я туди потрапив випадково. На порядок денний винесли лише два питання, але серед них не було про виділення земельної ділянки монастирю. Сільський голова, порушивши регламент сесії, просто поставив його на голосування. Під тиском і криками, які лунали у бік депутатів від прихильників Московського патріархату, ті двічі голосували за виділення земельної ділянки. За першим разом проголосувало три депутати «за». Але потім відбулося переголосування, і вже 8 із 11 депутатів віддали голоси на підтримку, хоча після сесії дехто хотів відкликати свій голос. Звісно, я про це повідомив у районі, сказавши, що буду звертатись в прокуратуру. Усвідомлюючи порушення, сільський голова відмовився від усіх цих дій.
І тут аж влітку 2015 року зареєстрували громаду УПЦ. А 6 січня уже нинішнього року сесія Ласківської сільської ради розглянула заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Покровській релігійній громаді УПЦ МП і відхилила її. Місцевих депутатів обурила інформація мешканців села про те, що перед Новим роком у тимчасовому приміщенні складу–хліва, який використовується як церква, побувало троє незнайомців, після чого у ньому роздавали брошури «Київський патріархат: дійсні факти про недійсну церкву» та «Церковнослов’янська мова — богонатхненна мова українського православ’я».
З приводу розповсюдження цих брошур без зазначення автора, кількості тиражу та замовника друку я озвучив запити на сесії районної ради, які колеги–депутати підтримали. На мій погляд, їхній зміст не відповідає вимогам чинного законодавства України і може призвести до виникнення міжконфесійних конфліктів, сепаратистських настроїв, і створює загрозу територіальній цілісності нашої держави.
Я не закликаю обмежувати вибір людини в тому, до якої церкви їй ходити. Але переконаний, що все треба називати своїми іменами. Наведу ще один факт. Коли розпочалася агресія Росії у 2014 році, після Великодня велося богослужіння на кладовищі за душі померлих. Активісти Московського патріархату йшли процесією на чолі зі священиком, який ніс в руках… трисвічник із російським триколором.