Жителька Нововолинська Галина Петрівна Бондаренко, яка розміняла вже восьмий десяток, майже весь вільний час проводить біля телевізора. Але мильні опери, інші розважайлівки на кшталт «Міняю жінку» чи «Панянка – селянка» – не її хобі…
Жителька Нововолинська Галина Петрівна Бондаренко, яка розміняла вже восьмий десяток, майже весь вільний час проводить біля телевізора. Але мильні опери, інші розважайлівки на кшталт «Міняю жінку» чи «Панянка – селянка» – не її хобі. У першу чергу пенсіонерку цікавить, як голосувала Верховна Рада з того чи іншого гострого питання, кому з посадовців пред’явили звинувачення за корупцію, як саме Джо Байден висловився про це найбільше зло в Україні…
Алла ЛІСОВА, редактор відділу економіки газети «Волинь-нова» (на фото)
Все життя цієї небайдужої жінки так чи інакше пов‘язане з Донбасом. Її молодший син Андрій восьмий місяць служить на Сході, тому вона з ранку до вечора слухає останні новини з фронту. Каже, що заспокійливі пігулки вже не допомагають. Досі світлим спогадом теплиться в пам’яті Галини Петрівни місто Макіївка. Там вона закінчила десятирічку, там пройшли її молоді роки. Обливалося серце кров’ю, коли дивилася, як вороги рідний куточок поливали вогнем. Не менше болить душа за батьківщину покійного чоловіка, відомого в Нововолинську лікаря, — Горлівку, яку щодня обстрілюють з мінометів і гранатометів. Не могла також спокійно реагувати на повідомлення про те, що по місту Сніжному, звідки родом батько Галини Петрівни, який загинув разом із двома своїми братами на фронті Другої світової війни, гатять російські найманці. Щиро співчуває дружині старшого сина Олександра Олені, уродженці Маріуполя, яка тривожиться, коли чує, що на маріупольському напрямку знову неспокійно. Добре, що встигла вивезти звідти в Нововолинськ маму, але ж там лишились інші родичі… А хіба може нормальна людина без жаху дивитись у телесюжетах, як знищують цілі міста і села, як все перетворюється на руїни, як ридає земля, нашпигована замість озимини осколками від снарядів, як тисячі гектарів родючих полів заміновано, як люди місяцями живуть у підвалах? Ніхто не позаздрить переселенцям, котрі покинули свої зруйновані квартири, та все, нажите нелегкою працею, і шукають нового місця для проживання. А тисячі загиблих військових і мирних жителів, а зруйновані долі, інваліди? А трагедія Волновахи, Іловайський котел, Донецький аеропорт?! Відлуння всього, що відбувається там, щодня докочується і до нас, гірко крає серця й моїм співвітчизникам, котрі хоч перебувають за лінією воєнного лиха, однак дотичні до нього всім своїм єством. Що сталося з країною, якою ми повинні пишатися? На кому лежить вина за те, куди ми прийшли? Українці й світова спільнота давно поставили оцінку кровожерливому ненаситному Путіну і його вірнопідданим сатрапам за те, що вони зробили на Сході України і в Криму. Ми віримо, що зможемо вигнати ворога зі своєї землі. Але це станеться лише за однієї умови: коли будемо єдині. А що ж насправді? Останні події у Верховній Раді спричинили в суспільстві справжній шок. Люди два роки після Майдану перебувають в очікуванні змін на краще. Натомість бачать абсурдні речі: дати незадовільну оцінку уряду голосів вистачило, а от довести до логічного кінця розпочате, проголосувавши за відставку, забракло. То для чого було виливати на голови урядовців стільки бруду? Невже такі «ходи» додали іміджу нашій державі перед світом? Керівники на свої посади прийшли через жертви Небесної сотні. Але хто повірить у чистоту їхніх намірів після того, коли на найвищому рівні був розіграний справжній спектакль? Що це так – не сумнівається жоден із думаючих співвітчизників. Як свідчення цьому — глибоко проникливі слова Богдана Брича, учасника Майдану, який був поранений. Під час отримання ордена «За мужність» ІІІ ступеня з рук Президента він такими словами звернувся до глави держави: «Я, мабуть, висловлю думку більшості українців, котрі хотіли б, щоб ви залишили в історії слід, як Ганді, Манделла, Лі Куан Ю та інші лідери націй, котрі підняли з колін свої народи, а не стали лише статистичною одиницею. Тому, сподіваюсь, ви будете опиратися на свій народ, а не на олігархів, тому що народ зможе захистити вас від олігархів, а олігархи від народу — ніколи». Люди вважають, що пройшло достатньо часу для того, щоб оцінити моральні якості, професійний рівень і націленість на справжні реформи чинної української влади. Прикро, що громадяни, які, на жаль, відчули й остаточно переконалися, що вони перебувають не по одну (!) сторону барикад зі своїми вождями, цього разу виставили їм дуже низьку оцінку. Але пошуки пророка у своєму, українському (!) суспільстві продовжуються. І це хоч трохи підтримує надію на краще завтра, яка слабо жевріє.
