ЧИ ПОВЕРНЕ СОБІ БОРЕМЕЛЬ ТИТУЛ ОГІРКОВОЇ СТОЛИЦІ ВОЛИНІ?

Після зростання цін на енергоносії, насіння, добрива, засоби захисту рослин селяни засумнівалися у прибутковості овочевого бізнесу

Євгенія СОМОВА

У кращі роки боремельські огірки в цей час уже з’являлися на ринках Млинова, Демидівки, Луцька і Берестечка. Хрусткі і смачні плоди із запахом джерельної води, що нагадували чимось знамениті ніжинські, йшли, як мовиться, нарозхват. Село було «огірковою столицею» південних районів Рівненщини і Волині. Тепличне овочівництво годувало не одну боремельську сім’ю. Але нині місцеві господарі, в яких ми побували, ще й не починали сіяти огірки. Селяни не впевнені, чи вдасться цьогоріч хоч трохи заробити на овочах закритого грунту. Не приступав до роботи у розсаднику і Михайло Нагорнюк, який, завжди вже на Пасху, навіть якщо була ранньою, мав огірки.
— Сіяв завжди один і той же сорт, Амур, — розповідає чоловік. — Він має добру схожість, гарний смак, товарний вигляд. До того ж не потребує запилення бджолами.
Господар продавав огірки і розсаду на ринках, мав якусь копійку до пенсії. А ось тепер думає скорочувати тепличну площу. Заробити ж навряд чи вдасться. Зросли витрати — подорожчали дрова, якими опалює теплицю, насіння, солярка для автомобіля, плівка. Сто метрів її ще восени коштували до трьох тисяч гривень. Яка ціна зараз — Михайло Васильович боїться й загадувати. Бідкається, що витрати на вирощування тепличних овочів нині більші, ніж прибуток. Собівартість городини буде вищою, ніж ціна реалізації. Гроші вкладеш, а чи повернеш їх?
Щоб не бути в мінусі, тепличникам треба продавати ранні овочі дорожче, ніж торік. Але чи купуватиме їх збіднілий люд? Інфляція добряче витрусила гаманці населення. До того ж огірки — не хліб, без якого не обійдешся. Аби зменшити витрати на опалення теплиці, Михайло Васильович вирішив цьогоріч посіяти їх у першій декаді березня. Коли трохи прогріється грунт і температура повітря стане вищою 10 градусів тепла. Висіватиме, як завжди, спершу в розсадник, а вже потім «переселить» зміцнілі рослини в теплицю. Огірки люблять тепло. Мінімальна температура, необхідна для проростання насіння, має бути 13 — 18 градусів. Для вирощування оптимальна — 22 — 25. За словами чоловіка, сходи дуже чутливі до її зниження. Тож коли на ніч береться мороз, по кілька разів виходить із хати, щоб підкинути дров у пічку–буржуйку, яка обігріває теплицю, бо ж за годину можна втратити всю розсаду. Працю овочівника легкою не назвеш.
— Щоб отримати гарний врожай, треба трудитися з ранку до вечора, — каже Михайло Васильович. — Розпушувати грунт, аби дихало коріння, поливати, провітрювати теплицю. І все це вимагає рук. Сам би не дав ради, бо ж здоров’я не те, що в молодості. Але допомагає сім’я — дружина, син.
-Васильовичу вдаються огірки, вони у нього чи не найсмачніші в селі, — похвалив присутній при розмові житель Боремля, директор фірми «Ніколь» Анатолій Гнатюк. — Сам не раз купував у нього.
Щоб вдалися такими і щедро родили, овочівник ходить біля них, як біля дітей. І вони, певне, відчувають турботу, тож відплачують високими врожаями.
— Розсада добре розвивається, коли її часто поливати, — ділиться досвідом господар. — Огірки люблять вологу, вона допомагає їм нарощувати кореневу систему. При недостатньому поливі навряд чи порадує тугенькими плодами. А сухе повітря зробить їх ще й гіркуватими на смак. Люблять вони й підживлення.
Михайло Васильович розповідає, що обходиться без «хімії». Використовує органічне добриво — розведений водою курячий послід, гній. Не шкодує його, бо ж не купує. Має своє добриво. Тримає птицю, худобу. Застосовує й деревний попіл. Він і пожива для рослин, і грунт дезінфікує. Щоб розсада не хворіла, щороку міняє місце розташування теплиці. У селі знають, що продукцію Нагорнюка можна давати навіть дітям, бо вона екологічно чиста і безпечна для здоров’я.
Це вже нині Михайло Васильович — знавець своєї справи, спеціаліст із вирощування овочів у закритому грунті. А коли починав ними займатися, то, зізнається, мало що тямив у цьому. Тож не раз доводилося звертатися за порадою до першовідкривача огіркового бізнесу Олексія Кізима. Це він загітував селян, зокрема і його, вчителя–пенсіонера, взятися за вирощування овочів у теплицях. Переконав, що то прибуткове діло. Початківець–овочівник перед тим, як узятися за нову для нього справу, «перелопатив» гору літератури. І тепер уже до нього йдуть за досвідом.
За словами Михайла Васильовича, чимало людей у Боремлі й сусідніх селах хотіли б вирощувати овочі в закритому грунті, бо це хоч нелегкий, але бізнес, який приносить живі гроші. Іншої ж роботи у селі нема. Господарство, яке давало її, уже давно розвалилось. Селяни могли б забезпечити споживачів свіжою городиною, завалити нею прилавки магазинів і ринків, але треба, щоб держава хоч трохи допомагала їм, давала дешеві кредити, щоб зупинився ріст цін. Нині ж, вкладаючи гроші в овочівництво, люди ризикують, не знають, чи повернуть їх. Тож у багатьох опускаються руки і відпадає бажання займатися цією справою.

На фото: Михайло Нагорнюк передбачає, що цьогоріч тепличні овочі будуть багатьом не по кишені.