Напевно, немає такої дитини, яка б не любила слухати добрі й веселі вірші-забавлянки, що ними ще з діда-прадіда тішили малят, передаючи із уст в уста...
Напевно, немає такої дитини, яка б не любила слухати добрі й веселі вірші-забавлянки, що ними ще з діда-прадіда тішили малят, передаючи із уст в уста. У простих потішках, що покликані заспокоїти дитину, створити позитивний емоційний фон для спілкування з рідними, закладена велика мудрість. Як важливо зберегти для майбутніх поколінь ці надбання народної педагогіки! Наша розмова ― з автором-упорядником дивовижно красивої і корисної книжечки «Пальчикові ігри» Іриною Волковою, вчителем вищої категорії Луцької спеціалізованої школи I ― III ступенів №1
Лариса ЗАНЮК
НА ДОЛОНЯХ ЛЮДИНИ ЗНАХОДИТЬСЯ ПРОЕКЦІЯ ВСІХ ВНУТРІШНІХ ОРГАНІВ ―Ірино Ростиславівно, вчителям адресують такий афоризм: навчи спершу свою дитину, щоб учити інших. У вашому житті, мабуть, настав саме той момент, коли особисті перемоги підказують: час ділитися знаннями. А ваші «Пальчикові ігри» ― то просто знахідка для вчителів, вихователів, батьків… Що надихнуло вас укласти такий збірник? ― Коли народилася Анечка з вагою всього 1 кілограм і 20 грамів, мене одразу поставили перед фактом: мовляв, від лікарів не будете виходити, і навіть пророкували можливі проблеми у розвитку. Тоді подумала: маю дві педагогічні освіти, невже не знайду виходу? Бо ще у коледжі та університеті чітко засвоїла: щоб не мати проблем у майбутньому, треба працювати на їхнє випередження вже сьогодні. З донечкою постійно займався масажист, і я бачила ефект: дитина почала ходити вчасно. Наступним було питання мовлення. Розповідала доні багато віршів, казок, потішок, все, що знала, а чого не знала ― те вигадувала, шукала в інтернеті, випробовувала методики інших педагогів. Тож коли Аня почала говорити, я зраділа, але не вгамувалася. У два роки дитина вже читала словами згідно з методикою Глена Домана за картинками, знала карту світу і дивувала всіх довкола своїми вміннями. Тепер вона ― старанна школярочка. А у мене зібралося дуже багато корисного матеріалу, який допоміг би й іншим. До віршиків–забавлянок, якими тішилася моя доня, дібрала відповідне оформлення ― і вони зазвучали по–новому. ― Кожен із дитинства пригадує сороку-ворону, що діткам кашку варила, але не всі задумувалися, чому так важливо у забавлянках торкатися дитячих долоньок і пальчиків… ― Епіграфом до моєї книжки є слова видатного педагога Василя Сухомлинського: «Розум дитини перебуває на кінчиках її пальців». Адже вченими доведено, що на долонях людини знаходиться проекція всіх внутрішніх органів. Кругові рухи пальцями по долоні дитини стимулюють шлунково–кишковий тракт, стискання мізинчика ― роботу серця, масажування безіменного пальчика позитивно впливає на роботу нервової системи, подушечок середнього пальця ― на печінку, а вказівного ― стимулює роботу шлунка. Великий палець відповідає за діяльність мозку. Отже, пальчикова гімнастика ― то масаж у грі, а також прийом для запобігання втомлюваності дітей. Тому, коли вийшла з декрету, почала використовувати ці ігри і для своїх школярів–першокласників.
«НАПОЛЕГЛИВА ПРАЦЯ, ОСОБЛИВА ВИТРИМКА ― І РЕЗУЛЬТАТ НЕ ЗАБАРИТЬСЯ» ― Спостерігала за вами, як п роводите урок, як тонко відчуваєте, коли потрібно чергувати навчальний матеріал з ігровим. А яким чином пальчикові ігри допомагають долати труднощі першокласникам? — Діти, коли довго пишуть, дуже втомлюються, увага розсіюється, а урок треба продовжувати. Тому ми й робимо розминку пальчиків. Доцільно використовувати ці ігри і при корекційній роботі з дітьми, у яких труднощі з письмом. Коли пальчики тренуються, у мозку мимоволі виникає команда точно виконувати рухи. Ця точність відтворюється у процесі письма ― учні краще потрапляють у рядочок, тобто почерк стає каліграфічним. До речі, мої першокласники дуже гарно написали підсумковий диктант, а це показник успішної роботи. Вивчили зі школярами до 40 ігор і навіть записали відео, де кожен демонструє свою гру. Чудово вийшло! Проводили відкриті уроки, ділилися досвідом з іншими вчителями. Тепер і колеги використовують такі вправи на уроках. ― Ірино Ростиславівно, чи маєте якусь особливу методику для роботи з дітьми, яким навчання дається важко? ― Для цього потрібен додатковий час. У програму спеціалізованої школи з поглибленим вивченням іноземної мови не входить індивідуальне навчання, але робота з дітьми в позаурочний час доводить, що всі труднощі долаються. Часто буває, що дитину, яка проблемно навчалася у молодших класах, ніби «прориває» у класі 7―8–му і на доказ свого дорослішання вона робить значні успіхи. Та цьому треба сприяти, до таких школярів у нас має бути особлива витримка, а мотивувати бажання вчитися потрібно і похвалою, і винагородою ― і результат не забариться. А про особисте? Ірина Ростиславівна усміхається. Пишається добрим коханим чоловіком Ігорем, донечкою–втіхою, уже першокласницею… Аня ніжно притуляє до себе мамину книжечку й каже: «Матусю, я так її бережу, щоб не пошкодити, бо то ж ти створила». Люблять свого класовода і школярики–третьокласники ― вона ж бо їх навчає, граючись. А друзі про Ірину кажуть просто: «Спілкуючись із нею, добріємо».
На фото: Третьокласники Луцької спеціалізованої школи №1 не втомлюються на уроках свого класовода.
