Настає момент, коли Україна має або покірно виконати волю інших держав, або показати характер...
Настає момент, коли Україна має або покірно виконати волю інших держав, або показати характер...
Василь РОГУЦЬКИЙ
Роман Безсмертний, який довго був переговорником з боку України у Мінську, заявив про свою відставку. Новина несподівана ще й тому, що сама Росія вважала його, а також Ірину Геращенко доволі непоступливими перемовниками, і вустами своїх донбасівських маріонеток вимагала замінити їх кимось іншим. Безсмертний заявив, що не вірить у швидкі вибори на окупованому Донбасі, як ефективний вихід із ситуації. На його думку, щоб повноцінно підготувати їхнє проведення, потрібно 3—5 років. Роман Безсмертний пропонує свій план, який видається доволі реалістичним. І першим пунктом у ньому є примус цілим світом Росії до відмови від підтримки бойовиків зброєю та живою силою. Справді – дивно, що на це усі закривають очі, вимагаючи від України односторонньо показати «добру волю» у виконанні Мінських домовленостей. Також Безсмертний проти будь–яких змін до Конституції і статусів для Донбасу. Він пропонує прийняти спеціальний «Статут територіальних громад окремих районів Донецької та Луганської областей» і налагоджувати зв’язки не із терористичними «ДНР» чи «ЛНР», а з окремими громадами, наприклад, містом Антрацит чи Білокуракинським районом. Якщо окремі територіальні громади на окупованих територіях добровільно ратифіковують цей Статут, у якому має бути передбачено усе – від безпеки до фінансів, то Україна вступає з ними у зв’язок, поступово інтегруючи у своє тіло. Цей сценарій видається значно вигіднішим для України, ніж той, на якому наполягають Росія та Захід – якомога швидше проведення виборів на окупованих територіях (помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд нібито вимагає це зробити до кінця літа), дарма, що вони матимуть суто формальний характер. Деякі експерти ці вибори прямо називають самогубством України, «пострілом собі у скроню». Повісити на шию Києва території, які контролює Росія, було б, м’яко кажучи, недалекоглядно. Україну лякають тим, що якщо не у червні, то у грудні знімуть санкції з Росії і не дадуть нам грошей. Але ж будьмо реалістами – санкції з Кремля і так рано чи пізно знімуть, а заражена «ЛНР–ДНР» Україна не вистоїть навіть із грішми, наданими Заходом. Тож тактика вичікування, яку зайняв Петро Порошенко, підходить до кінця. Йому доведеться обрати якусь лінію – або погодитись на вибори і фактично надати автономію частині Донбасу, або гримнути по столу і запропонувати інший, вигідніший для України план. Поки що Порошенко – принаймні на словах – відстоював перший варіант. Але будь–яке його рішення матиме великий резонанс. Достатньо згадати голосування щодо окупованого Донбасу у Верховній Раді у серпні минулого року, коли біля парламенту пролилася кров внаслідок вибуху гранат, кинутих у бійців Нацгвардії. Щоб мати тверду позицію перед Заходом, Президенту, до речі, радять провести референдум щодо долі окупованого Донбасу і способу його повернення, хоч і він в умовах все ще сильного впливу російської пропаганди може мати несподівані наслідки… Що ж, за останні три роки Україна кілька разів пережила ключові для своєї історії моменти. Ймовірно, що ми на порозі чергового такого повороту. І для нас життєво важливо вписатись у нього.
