Колись я сам пройшов навчання і строкову службу у Сибіру, маю двох синів. У нашому селі багато хлопців призовного віку, але захищати Батьківщину пішли чомусь тільки троє – два брати з однієї хати (мої сини Микола та Олександр) і ще один — Владислав Кваша. Всім іншим теж приходили повістки, та (не боюсь це озвучити) батьки їхні, напевно, заплатили, щоб сини були вдома. Мій старший Микола був на Сході України три ротації – 90, 70 і ще 30 днів. Перед тим проходив строкову службу у Києві в Президентському полку, навчався у школі міліції в Сокиричах, вступив у Львівську академію УМВС, яку недавно закінчив.

 

Чому з нашого села тільки мої сини захищають Україну? Бо я не заплатив гроші?

 Під час навчання тричі побував в АТО. У 26 років став повністю лисим, але мовчить і ні на що не скаржиться. Другий син, Олександр, зараз у Полтаві на полігоні, проходить навчання. Але чому так? Чому з нашого села тільки мої сини захищають Україну? Бо я не заплатив гроші? І в голови сільської ради є двоє хлопців, то чого вони не служать? У школі за 15 років відучилося десь 130 хлопців, то де вони? Мені як батькові образливо, що працівники військкомату, напевно, допомагаючи «відкосити» від армії, таким чином поповнюють свій сімейний бюджет».

     Від редакції.  Дякуємо Леоніду Кацевичу за щире вболівання за державу! Пане Леоніде, на таких людях, як ви і ваші сини, тримається Україна. Тому сьогоднішній номер ми відкриваємо фотографіями справжніх волинських орлів – Олександра і Миколи Кацевичів. 
     
     На фото: Якби всі так виконували обов’язок перед Батьківщиною, як брати Кацевичі, ми прогнали б ворога назавжди.