Прилетіли з-за океану, щоб «зробити щасливою хоча б одну людину»
У Рокинях Луцького району є канадський сад
Не часто доводиться бачити стільки усміхнених людей водночас, але можливо, коли вони – канадці! На прес–конференції у Рокинівському НВК «Агроекологічний ліцей» представники преси та місцевої громади зустрілися зі спонсорами Міжнародної канадської місії «Чаліс» і збагнули, що допомогти обділеним дітям побачити світ яскравіше можна навіть із-за океану. Якщо любиш їх, звісно
Лариса ЗАНЮК
Закордонні благодійники вправно і весело фарбують шкільні меблі, переповідають одне одному новини, спілкуються із українцями за посередництвом перекладачів. Перервою у роботі стало невеличке знайомство із представниками преси, яке організував завуч Рокинівської школи В’ячеслав Судима (знаний більше через дует «Душа Волині» та як заслужений діяч мистецтв України). Він представив учасників місії «Канада – Україна: Чаліс – Почаїв – Світ для дітей» – генерального менеджера місії у Канаді – Ренді Сполдінга, голову української організації – львів'янку Галину Микитюк та два десятки активних канадців, пройнятих однією ідеєю – допомагати тим, хто цього потребує насамперед. Енергійна координаторка проекту Джоан, Том та Гарі – керівники тренінгів із позбавлення від залежності та із надання першої медичної допомоги, місіонери, які відвідують сім'ї, допомогають школі, сільській громаді — у команді відчувається дух товариства і підтримки.
В'ячеслав Павлович нагадав присутнім, що іще 2 грудня 1991 року Канада однією з перших визнала незалежність України та встановила тісні дипломатичні зв'язки з нашою державою. Проект «Чаліс» заснований у Канаді 1996 року, налічує 40 підпроектів у різних куточках світу. Його спонсори підтримують школи, будують дитячі майданчики, відвідують сиротинці. В Україні проект діє з 1999 року під назвою «Почаїв» (має осередок у місті Почаєві Тернопільської області) та охоплює Волинь, Львівщину, Івано–Франківщину. Понад 2550 дітей отримали допомогу від цього проекту, 1100 – на Волині, у Луцькому, Ковельському районах, зокрема, у селищі Голоби, з якого православний священик відбув для служіння у Торонто. Соціальні працівники відвідують дітей вдома, пишуть з ними листи канадським благодійникам. А ті, своєю чергою, не лише посилки надсилають, а й допомагають виховувати характер.
Тереза й у Канаді робить ремонт оселі.
Галина Микитюк наголосила, що, на відміну від роботи українського політикуму, ці спонсори працюють не лише перед виборами, а постійно до повноліття дитини. Їхню допомогу отримали близько 50 тисяч дітей з усього світу.
— Це – звичайні люди, але неймовірно добрі та щедрі. Вони приходять до церкви щонеділі і бачать фото нужденних. Бог їм дає здатність взяти таку дитину у свої руки і допомагати їй. Кожен малюк у цьому проекті має свого спонсора. До нас звертаються від шкіл, церков, інтернатів. Ми вивчаємо всі документи. Перші дітлахи, які прийшли у проект, вже подорослішали, здобули освіту. Серед присутніх тут спонсорів є ті, які приїхали, щоб вперше побачити дитину, про яку турбувалися протягом років. Вони оплатили своє перебування заради однієї зустрічі. Уклін їм. У Бога все можливо, – щемливо завершила пані Галина.
На відміну від роботи українського політикуму, ці спонсори працюють не лише перед виборами, а постійно до повноліття дитини. Їхню допомогу отримали близько 50 тисяч дітей з усього світу.
Канадці розповідають про зроблене і численні плани. А селищний голова Рокинів Леся Яцушек не надякується:
— Канадські спонсори зібрали кошти для пологових будинків нашої області на монітори для відстеження ритму серця дитини в утробі матері. Селищна рада отримала від місії допомогу у дитячий садочок – ігровий майданчик, спортінвентар, дитячі енциклопедії та білизну – всього на суму понад 110 тисяч гривень. На пам'ять про свій візит канадці посадили сад. Вони розповіли б і більше, адже мовний бар'єр долаємо завдяки чарівним перекладачкам Ірині й Дарині, та часу на розмови у них обмаль.
Цікавлюся, що важливіше у їхній роботі – молитва, листи дітям чи якась конкретна дія? Пан Том, що рятує від залежності, відповів – у всіх трьох пунктах є велика сила. Адже кожна справа починається з молитви, продовжується матеріальною і моральною допомогою, підтримується молитвою повсякчас. Учасники діляться своїми враженнями від України, дехто хвилюється у передчутті зустрічі з дитиною, заради якої їхав. Одна місіс розчулено розповідає, як важливо відчувати себе частиною чийогось життя.
У голови Луцької районної ради Валентина Приходька своя, особиста історія спілкування із людьми цієї місії. Адже його донька, яка від народження на інвалідному візочку, саме завдяки цим волонтерам відчуває свою потрібність у світі ще комусь, окрім мами й тата.
Запитую, чи важко займатися спонсорством стільки часу. «Будьте співчутливішими! Тоді все легко!» – відповідає пані Тереза, і ми обіймаємося, як давні знайомі.
А священик місцевого храму отець Ярослав попросив прийняти його в українську місію «Почаїв» і за прикладом тернопільського священика отця Романа хоче разом із місіонерами працювати на потреби ближніх.
Люди, яких вже не можливо забути, – експресивна пані Тереза, що хвилюється у передчутті першої зустрічі із вже дорослими названими дітьми (хлопчика з Тернополя знає вже 16 років!). Це її ініціативою була поїздка в Україну. Запитую, чи важко займатися спонсорством стільки часу. «Будьте співчутливішими! Тоді все легко!» – відповідає пані Тереза, і ми обіймаємося, як давні знайомі. Пан Ендрю, єдиний тут україномовний канадець, просить називати його просто – Андрій Щука. Бесіда з ним варта окремої історії…
Міцний ланцюг із рук, щирі усмішки. І попід небесний простір полинуло дружнє українсько–англійське гасло: «Україна – Канада – дружба назавжди!»
На фото: Доглядати за деревами іноземці доручили учасникам клубу «Еколог».
Фото Тетяни СУДИМИ.
