Гузь бився у старших класах до крові, а Приходько заявила: «У школу не піду!»

Ігор ГОРДІЙЧУК,
Герой України, генерал-майор, начальник військового ліцею імені Івана Богуна (м. Київ):
— У дитинстві я дуже любив футбол. А цей випадок стався, коли вчився в 9–му класі у Корці. Грали з хлопцями і я так сильно вдарив по м'ячу, що розбив величезне вікно у дитячому садочку. Скільки було клопоту, адже довелося замовляти спеціальне скло, довго чекати поки його привезуть! Мені досі соромно за цей вчинок, але я не ховався, а зізнався у скоєному.  

 Ігор ЛАПІН,
народний депутат України (м. Луцьк):
– Якогось особливого проступку не пригадую. У школі був дуже слухняним хлопчиком. У першому класі, правда, отримав двійку, хоча важко згадати з якого предмета. Це була моя перша і остання двійка за всі роки, бо у школі я добре вчився. Йшов додому і плакав. Думав, батько мене сваритиме, але він зреагував на диво спокійно. 

Людмила ПРИХОДЬКО,
народна артистка України (м. Луцьк):
– Соромно зізнатися, але у школі я була хронічною відмінницею. І йшла на уроки без портфеля — його забирали однокласники ще від дому й списували домашнє завдання. Зі шкільних історій часто згадую, як висміяли моє перше почуття. Через усе місто від будинку аж до школи ревниві подруги понаписували цеглинкою «П. В. + П. Л. = любов». У 13 років це здавалося трагедією. Я сказала, що у школу не піду. А директор знайшов винних і змусив їх витирати ту писанину ганчірками… ВНЗ я закінчила з червоним дипломом, і Валентин Бурий написав для мене у день народження «Оду хронічній відмінниці». 

Архімандрит
Константин (МАРЧЕНКО),
прес-секретар Волинської єпархії УПЦ КП (м. Луцьк):
– Так одразу і не пригадаєш. Але один неприємний випадок таки був. Я тоді вчився у молодших класах і мав залишатися на групу продовженого дня. Та втік, хоча вчителька гукала вслід, щоб повернувся. Пішов до мами на роботу й сказав, що відпустили. Потім ми з мамою вирушили в магазин, а там — вчителька! Викрила мій обман і присоромила. 

Ігор ГУЗЬ,
народний депутат України (м. Луцьк):
– Одразу скажу — бився, особливо у старших класах. Часом і до крові. Я був досить задиристий учень. Не можу покаятися, що дуже соромно за такі вчинки, але визнаю, це не прикрашає учня. 

Олександр ГОЦКА,
директор ТзОВ «БРВ — Україна» (м. Нововолинськ):
– Із рідною школою, що в місті Ямпіль на Сумщині, у мене пов’язані найтепліші спогади. Скажу відверто, за всі роки навчання жодного разу не був на «килимі» в директора, вчителі ніколи не висловлювали претензій батькам. Не сприйміть це за похвальбу, звісно якісь дрібні провини мав. Але дуже любив свій клас, де спочатку був старостою. Потім мене обрали секретарем комсомольської організації школи. Тож повинен був стежити, щоб учні мали хороші результати в навчанні, поведінці, спорті.  

Галина ШАФЕТА,
пенсіонерка (м. Луцьк):
– Мені довелося побувати і у ролі учня, і у ролі вчителя. Згадую, як з біології загадали намалювати вошу. Малюнок вийшов гарний, а хлопці тихцем домалювали тій воші… штани. І я отримала зауваження. Вчитель був у шоці — образився, що я таке зробила, бо ж була відмінницею. Батьки сварилися, але ж винна була не я. Коли стала вчителькою і працювала в інтернаті, то дуже довіряла дітям. Одна дівчинка запропонувала плисти з нею через річку. Пропливли 2 метри і вона почала тонути. Виявилося, що не вміє плавати. Після того я завжди перевіряла, чи правда те, що кажуть діти. 

Віктор КУЦ,
адвокат (м. Березне Рівненської області):
– Хоч минуло 50 літ, мені досі соромно за один вчинок. Нам дали завдання написати художню розповідь. Я знайшов якусь стару газету й переписав звідти кілька абзаців. Цей твір вчителька назвала найкращим. Мене за нього дуже хвалили, читали вголос для всіх, а я не знав куди подітися від сорому. Як адвокат можу сказати — це був плагіат.

Сергій СЛАБЕНКО,
депутат Волинської обласної ради (м. Луцьк):
– Та ніби й не було якихось аж таких провин… Здається, цей відрізок часу пройшов без особливих пригод. У шкільні роки наша родина жила в Німеччині (тоді НДР). Єдине, що батьки забороняли, а ми все одно робили, — це ходили на полювання. Військова частина була в лісі, тож, начитавшись пригодницьких романів, ми тихцем вирушали «в похід» і навіть готували їжу на вогні.  

Віктор САПОЖНІКОВ,
міський голова (м. Нововолинськ):
– На кожному етапі життя ставило стільки питань і проблем, що шкільні роки якось відійшли в закутки пам’яті. Але якщо зосередитися, то, звичайно, виринають цікаві моменти… Пригадую, 23 лютого, у день Радянської Армії, була традиція: дівчата вітали хлопців. І чомусь вибрали таку форму, щоб подарунки розкладати перед уроками на партах. Ми, дев’ятикласники, не знаю з чиєї подачі, вирішили покепкувати з дівчат, і дружно не прийшли на перший урок. У них було справжнє розчарування, коли побачили загорнуті в целофан сюрпризи і жодної людини в класі. Не знаю, чи хтось поніс за прогул покарання. Але пам’ятаю, що спочатку однокласниці були ображені, обіцяли відплатити цією ж монетою. Потім, звісно, помирилися. Тепер розумію, що витівка була нерозумна, але на той час хотілося пригод.

 Бліц провели Лариса ЗАНЮК, Кость ГАРБАРЧУК, Алла ЛІСОВА, Оксана КУЦИК, Сергій НАУМУК.