Добре, коли на життєвому шляху зустрічається людина, яка перейметься твоєю долею, зуміє відкрити обдарованість ще в ранні літа, підкаже, допоможе, виведе на творчу дорогу. Так трапилося з Петром Хлєбніком...
Добре, коли на життєвому шляху зустрічається людина, яка перейметься твоєю долею, зуміє відкрити обдарованість ще в ранні літа, підкаже, допоможе, виведе на творчу дорогу. Так трапилося з Петром Хлєбніком, котрий прийшов у Луцьку дитячу музичну школу, щоб вчитися, як він каже, на баяніста. Адже перед тим справився з гармошкою, якою не захотів займатися молодший брат Аркадій, а згодом і з баяном, що його мав сусід. Послухала уважно Петра Хлєбніка тодішній директор музшколи, світлої пам’яті Анастасія Самійлівна Ващенко, і порадила йому опанувати грою на такому оригінальному, неповторному народному інструменті, як цимбали. Вона познайомила хлопчика з чудовим викладачем Романом Скірою. Невдовзі прикипів серцем до цимбал, до ударних інструментів, свого викладача, і лишився вірним цій диво-музиці на все своє життя. Цимбали привели його до музичного училища, а згодом і до Львівської консерваторії, де він навчався на двох кафедрах — народних та ударних інструментів. Досі з теплотою згадує своїх консерваторських наставників Георгія Козакова та Олександра Борзенкова. Бо ж вони так вчили свого старанного і сумлінного, обдарованого студента, що залюбки його брали в оркестр знаменитого ансамблю танцю “Галичанка”, у Львівський оперний театр. А коли підійшов час до розподілу у консерваторії, на випускника Петра Хлєбніка розраховував не один творчий колектив у Львові. За допомогою тодішнього директора Луцького музичного училища Михайла Пахолка, котрий випросив Петра Хлєбніка, він став працювати викладачем у цьому училищі. Так склалося, що тут вів заняття з цимбал та ударних інструментів паралельно з своїм першим наставником Романом Скірою. Саме з ініціативи Петра Хлєбніка підготували нині в училищі культури і мистецтв вечір музики пам’яті Романа Скіри. За роки, що минули, а їх у викладацькій роботі Петра Хлєбніка 34, вже майже 60 його учнів здобули вищу мистецьку освіту чи то в консерваторіях, чи інститутах культури. І як розповідає Петро Хлєбнік, заслужений працівник культури України, є учні, котрі вже навіть “перегнали” свого вчителя. Так, Віктор Мацко став заслуженим артистом України, Роман Ватаманюк — викладач Львівської музичної академії, Віктор Щербляк — соліст Тернопільської філармонії. Він називає десятки прізвищ своїх колишніх учнів, якими гордиться. Вже багато літ саме цимбали Петра Хлєбніка прикрашають кожен виступ капели бандуристів сперш музичного, а нині Волинського училища культури і мистецтв, яким незмінно керує його колега, заслужений працівник культури Тетяна Ткач. Досі пам’ятається волинянам, та й багатьом слухачам у різних країнах світу, ансамбль пісні і танцю Луцького КРЗ “Вербиченька”, яким керував Микола Самрук, музиканти цього ансамблю і , звичайно ж, цимбали Петра Хлєбніка. Його віртуозна гра на цимбалах супроводжувала виступи народного ансамблю танцю “Волинянка”, чарували їх мелодії людей багатьох зарубіжних країн. Ще в студентські роки побував Петро Хлєбнік з львівською “Галичанкою” у багатьох тодішніх закритих містах. На Байконурі він побачив дивної краси троянди. Йому дуже захотілося, щоб саме такі розквітли і в батьківському саду у Теремно. Петро попросив кілька відцвілих пагінців. Він возив їх з собою у хустинці, доки не закінчилися гастролі колективу. А потім у Луцьку прищепив привезені з Байконура гілочки і через певний час розквітли у саду Хлєбніків дивної краси троянди. Де не був, які б країни не відвідував як музикант, звідусіль привозив пагінці дерев. Біля батьківської садиби був розкішний сад. Але так трапилося, що і сад, і оселю у Теремному знесли, виділили його мешканцям інше житло. Тож придбав Петро Хлєбнік дачну ділянку і вже там воістину творив дива — на одному дереві прищеплював не менше десятка різних сортів. Якимось чином дізналися про Петра Хлєбніка не тільки як про музиканта, а й такого ж віртуоза-садівника, жителі Німеччини, котрі у свій час мешкали на Волині. Приїжджаючи у рідні краї, вони знаходили його і просили прищепити на маленькому саджанці гілочку яблуні, груші чи іншого дерева з їх колишнього обійстя. Він буває у Німеччині, бо так сталося, що там нині живе його донька, яка закінчила Львівську консерваторію, троє онуків. І щоразу чує щиру вдячність людей, яким на схилі віку зумів подарувати часточку незабутнього рідного краю. До речі, і син його Андрій теж має вищу музичну освіту, у свій час був учнем у батька. Вміє, як і він, не лише грати на цимбалах, а й творити дива в саду. Певно, сьогодні і у великих розсадниках немає стільки сортів, як на невеличкому клаптику землі, який передала Петру Хлєбніку сестра дружини Іраїди Яківни. Там тільки яблунь 60 найрізноманітніших сортів, 22 сорти груш, 10 сортів черешень. Багато літ знала Петра Хлєбніка як чудового музиканта. А нещодавно відкрила ще один талант, талант садівника. Він плекає деревця, які стають окрасою і великих садів, і маленьких ділянок, квітують і плодоносять на радість людям. І чується у тому квіті, у янтарно-світлих плодах дивовижна музика душі Петра Хлєбніка, музика його цимбал, у якій стільки ж краси і чарів, як і в садах, що народжуються з його легкої руки. Анастасія ФІЛАТЕНКО. Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.
