У 1941 РОЦІ В ЛУЦЬКУ ТЕЖ ПРОГОЛОСИЛИ АКТ НАШОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

На сторінках часопису «Волинь-нова» ознайомився з рішенням депутатів облради про відзначення 75-річчя Акта відновлення Української держави (30.06.1941 року). І мене здивувало, чому обранці й словом не згадали про Волинь? Але про це варто говорити, а поважні читачі нехай самі роблять висновки

Валентин ЛЮПА

В обласному центрі проживала родина Кохів. Глава сім’ї — Анатолій Олександрович Кох — учасник Першої світової війни, 1918 року став членом Центральної Ради Михайла Грушевського. Знаний як діяч руху есперанто. Свідченням його наукових досягнень стало включення в двотомну «Енциклопедію есперанто», що вийшла в Будапешті у 1933 — 1934 роках. У ній чорним по білому написано: Анатолій Кох є делегатом Універсальної есперанто–асоціації (УЕА) в Луцьку (Польща), довічним її членом. У нашому місті Кох працював землеміром, із приходом німців очолював відділ Української окружної управи.
Ще одним уподобанням глави сім’ї були книги. Анатолій Олександрович відкрив у місті букіністичний кіоск, торгував німецькими та українськими газетами, книжками. Тут можна було придбати портрет і фюрера, і Петлюри, і Коновальця… У 1946 році йому це пригадали і відправили на 10 літ у табори Красноярського краю. Дружина Анатолія Олександровича Варвара Іванівна Гаплик, походила з полтавського шляхетного роду, навчалася на історично–філологічному факультеті Харківського інституту шляхетних дівчат.
Ця інтелігентна сім’я виховувала двох синів — Богдана та Юрка. Перший — відомий митець, заслужений артист України, ще у 1941 році поступив у допоміжну групу місцевого театру. Грав на луцькій сцені у виставах «Невольник», «Безталанна», «Мина Мазайло», «Назар Стодоля». Свій патріотизм тоді актори нерідко демонстрували в постановках. У «Невольнику», скажімо, виконували «Ще не вмерла Україна», а в фіналі «Назара Стодолі» на сцені з’являвся величезний жовто–блакитний стяг і тризуб.
Після вбивства німецького офіцера, під час облави, Богдана арештували, але він утік. Після другого затримання відправили до Янівського табору, звідки також зумів вибратися на волю. По війні був утретє заарештований. Як і батькові, йому присудили 10 років.
До проголошення Акта відновлення української держави мала стосунок вся родина Кохів, особливо старший син Юрко. Ще у 1929 році обидва брати, ставши учнями Луцької української гімназії, долучилися до громадської роботи. Юрій, наприклад, виступав на святкових академіях, урочистостях як декламатор та бандурист. Пробу пера пройшов у гімназійних журналах «Шуліка» та «Промінь». Навчаючись у старших класах, вступив до ОУН, за що його двічі арештовувала польська поліція. Навчався у Варшавській політехніці, Познані та Берліні. 25 червня 1941 року разом із Степаном Бандерою Юрій приїхав до Луцька. Зупинилися у будинку Кохів. Далі гості вирушили до Львова, а Юрко залишився вдома. І на початку липня 1941–го як представник Бандери і член проводу ОУН проголосив у Луцьку Акт незалежності України.
1942 року Юрка арештувало гестапо і відправило в концтабір Освенцім, де від тортур важко захворів. Як розповідав його брат Богдан: достеменно не відомо, як Юрко опинився на волі, але від смерті його врятувала сім’я у Прикарпатті. Вилікувавшись, він пішов у загін УПА. Пробиваючись крізь оточення ковпаківців через Карпати у Чехословаччину, зі своїм загоном загинув у бою.
Зберігається ще один документ від 19 липня 1941–го, в якому подається до відома і затвердження персональний склад, уконституйований 10.07.1941 року у Луцьку Обласною Управою. Серед народних обранців значаться начальником відділу освіти — Анатолій Кох і референтом пропаганди — Юрій Кох. Як бачите, панове депутати, згадане вами свято має також волинську сторінку. Тож не цурайтеся свого. Я хоч і безпартійний, але мені здається, що день 10 липня 1941 року є датою народження всенародно обраної у конституційний спосіб волинської обласної влади.

На фото: Брати Юрій і Богдан Кохи перед проголошенням незалежності України в червні 1941 року, м. Луцьк.