ОДИН ЕКІПАЖ У ПЛАВНЯХ ЗАБЛУДИВ ТАК, ЩО БАЙДАРКОЮ ПОВЕРНУВСЯ... НА СТАРТ

«Поліська регата» стала міжнародною і зібрала рекордну кількість команд

Ну, нарешті! Нарешті вдалося «розмочити» число учасників фестивалю. Зазвичай змагатися у гонках на байдарках зголошувалося 13—15 команд. Цього ж року їх було 24! Спробувати себе у веслуванні та орієнтуванні у поліських джунглях приїхали учасники з Любешова (три екіпажі), Луцька (чотири), Ковеля, Старої Вижівки, Троянівки (три) та Бережниці Маневицького району, Клепачева Ківерцівського району, Вараша (колишній Кузнецовськ) і Сарн Рівненської області, Львова та Києва (три екіпажі). Усі шкодували, що не брала участі «Шкварка» з Червонограда. Ця команда — «ветеран» змагань, а минулого року стала чемпіоном. По два екіпажі прибули з білоруських міст Брест та Іваново. Тож перегони вийшли доволі представницькими

Сергій НАУМУК

ЧЕРЕЗ ЗЕЛЕНЕ МОРЕ ЛАТАТТЯ
Традиційні жеребкування, шикування, вітання керівництва пролетіли, як одна мить. І ось старт. Один із організаторів «Поліської регати», начальник відділу екологічної освіти та рекреації НПП «Прип’ять–Стохід» Віталій Веремчук дає сигнал. Налягаємо на весла і виходимо у Стохід. Цього року рівень води суттєво впав. Там, де минулого літа було чисте плесо, тепер зелене море латаття. Ближче до берега помічаємо відмілини. Через те дистанція давалася значно важче, аніж минулі рази. Зате цьогоріч не було спекотно. За весь день лише один (!) гедзь потурбував. А раніше було, що доводилося більше обмахуватися від комах, аніж веслувати.
Невдовзі доганяємо київську «Байдарку імені Казимира Малевича». Йдемо ніби вже знайомим руслом, але не впізнаємо його. Недарма древні греки казали, що двічі в одну річку не ввійдеш. Той самий Стохід і та сама Прип’ять щоразу інші. За п’ять років, коли доводилось брати участь у регаті, ще не траплялося один і той же маршрут бачити однаковим. Природа щоразу додає нових штрихів. Останні спостереження доволі тривожні: навіть порівняно з минулим маловодним літом рівень води ще знизився. Якщо і далі йтиме такими темпами, то деякі річища Стоходу просто пересохнуть.
Невдовзі небо затягло хмарами, а потім ще й дощ пішов. «Волинь моя, краса моя, земля моя сонячна!» — дружно затягнув хтось позаду під акомпанемент дощу. Обертаємося — екіпаж «Маневичі» у складі троянівського сільського голови Миколи Ясюка та Івана Кусика. Один із постійних лідерів гонки випереджає нас і за трохи зникає. Затим вже ми переганяємо два екіпажі. Тоді до нас наближається команда № 20 «Брати Чугайстри» з Ковеля. Не можу не відзначити справжню спортивну поведінку суперників.
— Вода є? — одразу запитує Роман Свиріпа.
— Є! Дати? — відказує мій напарник, вчитель історії Луцької гімназії № 21 імені Михайла Кравчука Андрій Мельник.
Ні, ми маємо. Але думали, що, може у вас нема, — усміхається Владислав Свиріпа.

ВКАЗІВНИК НАПРАВЛЯЄ У ПРОТИЛЕЖНИЙ БІК
Дістаємося до зони орієнтування. Тут уже є кілька байдарок. Виходжу на берег і біжу до контрольних точок. Переді мною кілька хлопців. Уже знайома стежка до хутора баби Ольги. Там, біля розваленої будівлі, один із контрольних пунктів. Поки я, хекаючи, добіг до хутора, то суперники вже активно прочесали територію туди й назад. Щойно долучаюся до пошуків, як помічаю, що двоє вирішили краще вернутися, щоб не втрачати часу. Приєднуюся до них і вже незабаром я в байдарці. Знаємо, що скоро має бути малопомітне відгалуження русла вліво у Бучинський ліс. Нас наздоганяє команда «Бродячий човен». Її капітан, співробітник Центру туризму, спорту та екскурсій Борис Третевич, вельми досвідчений мандрівник, тож тримаємося поблизу них. Невдовзі помічаємо і геть зарослий поворот. «То не він», — вирішуємо, але Борис Михайлович гукає нам, і його та ще один екіпаж повертають просто у зарості. Ну, що ж — і ми за ними.
Там, де минулі роки була доволі швидка течія, хмара гедзів, зате око тішилося краєвидами, тепер суцільні зарослі. Кілька кілометрів ми не веслували, а просто продиралися вперед. Глибина іноді сягала всього 20 сантиметрів. Часто через мілини доводилося виходити з байдарки. Деякий час навіть сумнівалися, чи точно у потрібний поворот втрапили. Адже вказівника на початку не було. Але згодом почав пізнавати знайомі місцини, бо на регаті не вперше: всохлі вільхи, густий ліс на обох берегах. Мені здалося, що навіть зауважив місце, де колись рвав дикі порічки.
Скоро ми натрапили на вказівник. Щоправда, якісь халамидники перевернули його у протилежний бік. Зорієнтуватися вдалося за написом. Другий вказівник укріпив нашу впевненість, що йдемо правильним шляхом, але продиратися й далі довелося через зарості та очерети. Ми вдосталь натішилися поліськими джунглями. Підходимо до чергового пункту контролю. З берега гукає працівник парку і записує номер команди. Запитуємо, які ми, а він каже, що дванадцяті. Не йму віри. Ми стартували під номером 19, обігнали зо три команди, стільки ж випередили нас. А де ж інші?

ВІД СВАЛОВИЧІВСЬКОГО ВОГНИЩА ПЕРЕДАВАЛИ ПІСЕННИЙ ПРИВІТ В АТО
Як виявилося, цьогорічні гонки стали рекордними не тільки за кількістю учасників, але й за числом тих, хто заблукав. Дехто умудрився повернутися ледве не на старт!
— Білоруська команда «Атака» щось переплутала. Певно, хлопці пішли на судченське русло. Їх завернули, коли вони вже наближалися до старту, — розповів Віталій Веремчук.
Не маю нічого проти білорусів, але вони значно перевершили наші досягнення. Шлях у 23 кілометри, який ми пройшли за 3 годин 43 хвилини, вони долали 5 годин 53 хвилини. «Атака» з’явилася на видноколі, коли ми вже пообідали, відпочили, поспали і пішли їсти куліш. А були й ті, хто «йшов» аж сім годин!
Вечір традиційно закінчився піснями навколо вогнища. Відзначилися місцеві музики Роман Дащенко та Анатолій Ковальчук. Їм вторував екіпаж «2АкУма» у складі Андрія Никитюка та Антона Іващика. А троянівський сільський голова Микола Ясюк, крім чудових авторських пісень, виконав одну з візитівок дуету «Душа Волині» (Алли Опейди і В’ячеслава Судими) «Нас весна не там зустріла» (слова Йосипа Струцюка, музика Олександра Гаркавого) для співробітників НПП «Прип’ять-Стохід» Івана Чесака та Василя Корця, які нині на фронті в Авдіївці Донецької області.
Наступного дня вирушаємо вверх по Прип’яті. Навіть не очікував, що через зниження рівня води течія настільки зміниться. Подекуди річка була зовсім не тихоплинна. У багатьох місцях намило мілини, які раптово переходили у ями. Над мілинами стояли так звані перекати, де течія була особливо швидка.
Тепер уже ніхто не блудив, адже Прип’ять завжди мала небагато рукавів, а нині їх ще поменшало через низьку воду. Цього дня особливих пригод уже не траплялось. Лідери та аутсайдери були відомі. Ми ж підтвердили реноме міцного середнячка. На першому етапі зайняли 9–е місце, а на другому вибороли підсумкове 8–е. Випередили переслідувачів усього на 4 секунди! Думаю, якби ще раз поклав весло, щоб напитися води, — програли б. «Адреналін», який став шостим, лише на 11 секунд випередив «Бродячого човна». Це вкотре доводить, що перегони стають дедалі напруженішими. Тому й цікавішими!

ПРИЗЕРИ «ПОЛІСЬКОЇ РЕГАТИ-2016»
Місце Екіпаж Учасники
1 Бам-1 (Любешів) Костянтин Веремчук, Леонід Фесік
2 Маневичі (Троянівка) Микола Ясюк, Іван Кусик
3 Бам-2 (Любешів) Віталій Токарчук, Андрій Оласюк

На фото: Останні метри команди «Волині-нової» перед фінішем. Неймовірно важко.
Фото Олександра ДУРМАНЕНКА.