ГОЛОВНЕ - НЕ ПАДАТИ ДУХОМ

З молодих літ маю справу з лікарями, які мене оперували, лікували, рятували, нехай Господь береже їх здоров’я. Я — інвалід першої групи, проста сільська жінка, яка пережила пекло, зрозуміла головне: і недужі не повинні падати духом.
Мені було 20 років, коли під час пологів проявилася страшна хвороба — закупорка вен. Лікар заборонив вставати, але я була молода, нічого не боліло — не послухала. Обірвався тромб, і я тільки чудом вижила, три місяці пролежавши у лікарні. Пройшло два роки — і знову пологи. Народила другу дочку. І знов тривале лежання на лікарняному ліжку з діагнозом мігруючий тромбофлебіт.
Через якийсь час додалася нова біда — заболіла нирка. Лікарі радили робити операцію, забороняли народжувати. Та хотілось жити, боротись за щастя. Хоч боліли на ногах рани, до того ж роками мусила лікуватися у тубдиспансері, народила ще дві доньки. І при цьому доводилось тяжко працювати. Допомагали батьки чоловіка. Їх були вивезли в Сибір, а все добро й будинки в колгосп забрали. Коли повернулись, то вдруге довелося будуватись.
Був період, коли хвороби так притисли, що я зовсім злягла. Тоді Господь послав мені рятівника-лікаря Василя Загорулька, який працював у тубдиспансері і викладав у медичному училищі. Він приїхав до нас у село з студентами на жнива і зайшов до моєї хати напитись води. Коли побачив, в якому я стані, вмовив їхати до лікарні на операцію. Допоміг в усьому. Операція пройшла успішно, з нирки видалили великий камінь, що був у гнійному “мішку”. Я як на світ народилася.
Ішли роки. Не раз доводилось лікуватися у відділенні судинної хірургії обласної лікарні, в онкодиспансері, в тубдиспансері, де Василь Миколайович Загорулько тепер головний лікар і де працюють чудові спеціалісти, чуйні душею люди. Восени минулого року довелось ампутувати ногу. Чоловік мій теж хворіє, але маємо добрих хазяйновитих дітей, які про нас дбають, а внуки — розвеселяють.
Надія НАВРАТЮК. с. Колодежі Горохівського району.