Успіх сільського театру
У Локачах Козлівський сільський аматорський народний театр зіграв «Житіє простих людей»
Орест ХМЕЛЬОВСЬКИЙ
Режисер Ярослав Жулінський, відгукуючись на злободенні проблеми українців в умовах війни на Донбасі, обрав твір, де сюжет розгортається довкола повоєнного життя солдата, котрий повернувся в рідне село з порушеною психікою і потрапив у ситуацію покинутого нареченого.
Таку назву мала вистава, зіграна Козлівським сільським аматорським народним театром за одноіменною п’єсою сучасного драматурга Наталки Ворожбит на сцені Локачинського районного будинку культури.
Режисер Ярослав Жулінський, відгукуючись на злободенні проблеми українців в умовах війни на Донбасі, обрав твір, де сюжет розгортається довкола повоєнного життя солдата, котрий повернувся в рідне село з порушеною психікою і потрапив у ситуацію покинутого нареченого та ще й без місця проживання. Звичайно, як це часто прийнято в «простих людей», він шукає розради в алкоголі, й знаходить співчутливого «товариша», за висловом його співмешканки, «алкоголіка, синяка й розвалюху», який коротає вік самітником і теж страждає без жінки та сім’ї.
Із погляду 25-річних театральних буднів режисер вирішив показати глядачам дно, на якому опиняються герої вистави, долі яких переплелися в сірій буденності сьогоднішніх реалій.
Світлана Білявська, Олександр Ліщинський, Ірина Кошелюк і Марія Рибкевич – актори-аматори – утримували увагу глядачів чесною самовідданою грою, за що були заслужено нагороджені аплодисментами. Образ модератора подій створив сам режисер і актор Ярослав Жулінський, вносячи в хід вистави нюанси місцевого трибу життя локачан, які, впізнаючи себе, пожвавлювалися.
Помітними були музичне й світлове дійства, через посередництво котрих сприйняття критичних моментів сягало змісту трагедії, котру ми, призвичаївшись, називаємо сірою буденністю.
Щиро раділа зі справжнього творчого свята сільського театру методист ОНМЦ культури Валентина Недоумова, котра, як і артисти, вірить у краще майбутнє для нашого самодіяльного мистецтва й у силу можливостей створює особливий мікроклімат стосунків на цьому незбагненному для непосвяченої душі полі творчості. Прикро лишень, що держава тепер полишає таких ентузіастів напризволяще.
