«Хочете мати 36 тисяч? А спробуйте прожити, як ми, — на мінімальну…»

 

Михайло ГАВРИЛЮК,
народний депутат України, активіст Євромайдану
(м. Київ):
— Я виступив за підвищення. Суто на мої витрати нинішньої зарплати до-статньо, але я також допомагаю людям, котрі цього потребують. Інших джерел доходів у мене нема, тож справді не вистачає коштів, аби зарадити хоч деяким із тих, хто звертається з такими проханнями. Із більшою зарплатнею зможу робити це ефективніше. Не можу запевнити, що всі нардепи так чинитимуть, але за себе відповідаю.

 

Мирослав МАРИНОВИЧ,
дисидент радянських часів, віце-ректор Українського католицького університету (м. Львів):
— Не знаю, чи варто піднімати аж до 36 тисяч гривень (мене трохи бентежить слово «вдвічі»), але відсотків на 10-20 згоден. Звання депутата передбачає виконання багатьох складних обов’язків. Якщо знатиму, що нардепи працюють гідно, то як громадянин згоден платити їм таку зарплату.

 

Тетяна ЧОРНОВОЛ,
народний депутат України, колишня журналістка (м. Київ):
— Намагання зараз порушити цю тему виглядає як диверсія. Нинішня цілком пристойна платня дозволяє зводити кінці з кінцями. Вона не є такою низькою, некорупційною, як була раніше. То ж якщо й піднімати зарплати депутатам, то явно не настільки.

 

 

Данило ПОШТАРУК,
заслужений діяч мистецтв, директор Волинського академічного обласного театру ляльок
(м. Луцьк):

А у нас дехто думає, що посада додає розуму людині. Та дивлячись на те, що твориться у Верховній Раді, скажеш навпаки. Коли обранцеві Гаврилюку, вихідцеві з народу, поставили запитання про зарплату, він відповів, що не може ж депутат отримувати жебрацької платні. Видно, у Верховній Раді залишитися людиною дуже важко. І те, чи братиме чиновник хабарі, залежить від його свідомості, а не від заробітку.— Вважаю, треба було б відштовхуватися від середнього показника бюджетної категорії і збільшувати депутатську зарплату в межах розумного. А то вони впадають у крайнощі – то 6 тисяч гривень, то 36… У цивілізованих країнах існує співвідношення між окладами.

 

Іван СИДОР,
священик УПЦ КП, який бив у дзвони Михайлівського Золотоверхого собору
в ніч, коли розганяли Майдан (м. Київ):
— Робота священнослужителя — молитися, а не рахувати чиїсь гроші.

 

Євген НЕДИЩУК,
демобілізований боєць полку «Азов», депутат міської ради
(м. Нововолинськ):
— Члени парламенту мали б отримувати більше, бо в них складна робота, хоча й нинішнього заробітку їм цілком достатньо. У країні війна, люди віддають на неї останнє. Пересічним громадянам пенсії і зарплати підвищують на 15 гривень, а собі — відразу вдвічі.

 

Володимир ПАРАСЮК,
народний депутат України (м. Київ):
— Якщо говорити коректно, цю постанову підтримали не всі парламентарі, а лише правляча коаліція. Я особисто проти таких різких змін, тому за це не голосував і не збираюся нести відповідальність за непродумані рішення людей із «Блоку Петра Порошенка». Так, як вони зробили, — це злочин і неповага до всіх українців. Заробітна плата депутатів повинна бути у межах допустимих норм і зростати відповідно до збільшення доходів в інших сферах діяльності: піднімаємо лікарям і вчителям — підвищуємо і народним обранцям.
Тобто все має бути рівномірно. Щодо її розміру, то законотворці повинні мати всі можливі інструменти, щоб виконувати свої повноваження. Того, що зараз дає Верховна Рада, вистачає на чверть.

 

Сергій ШТУРХЕЦЬКИЙ,
журналіст, громадський діяч (м. Рівне):

— Зарплати мають бути гідними в усіх. Нам надто дорого обходиться непрофесійна влада. Але це питання зараз не на часі. До того ж, дивно, коли наймані працівники самі собі піднімають зарплати. У цивілізованому світі існує інша практика: збільшувати оклади не собі, а депутатам майбутніх каденцій. Але невдовзі народні обранці оприлюднять декларації — і ми побачимо, кому треба доплачувати.

 

Олеся КОВАЛЬЧУК,
заслужений вчитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):
— Ця ініціатива на тлі гірких реалій (війни, підвищення цін, тарифів) просто не вкладається у рамки здорового глузду. Невже прихильники такого нововведення не можуть збагнути, що цим вони працюють проти себе і набувають в очах виборців статусу антинародних депутатів? Дуже прикро, що так дискредитується авторитет української влади, підривається віра у справедливість по-українськи. Краще, шановні, подбайте про те, чого вам справді бракує – не про гроші, а про відповідальність перед народом.

 

Тарас ЧОРНОВІЛ,
народний депутат України ІІІ — VI скликань
(м. Київ):
— Вона має бути високою. Але паралельно повинні запроваджуватися серйозні заходи проти корупції: зняття депутатської недоторканності, введення правила: що вища зарплата — то більше років тюрми і важче покарання. Тоді був би сенс серйозно підвищувати платню для керівних органів держави. Сьогоднішнє рішення, можливо, і правильне, але дуже несвоєчасне. Бо цей процес має відбуватися паралельно з покращенням рівня життя людей. Якщо наступного року відбудеться зростання економічного розвитку, як обіцяє уряд, то тоді можна було б починати підвищувати і депутатам. Це було б логічно, бо сьогодні це виглядає знущанням над людьми.

 

Галина САЛІВОНЧИК,
директор ЗОШ I-II ст.
(с. Щитинська Воля Ратнівського району):
— Депутати ще не жили на нашу мінімальну, а виявилося, що і в них зарплата маленька. Хоча більшість і без цього має непогані додаткові доходи від власного бізнесу. І знову – від виборів до виборів всі закони змінюють «під себе». Ми так надіялися на Революцію гідності. А вийшло, що одні життя поклали, а інші використали Майдан для кращого працевлаштування. Верховна Рада – то якесь магічне місце: хто туди потрапляє — сам обмащується брудом попередників.

 

Борис ШУБИЧ,
сільський голова
(с. Люб'язь Любешівського району):
— Нинішню роботу народних обранців я б оцінив у три мінімальні зарплати. Визначаючи їм заробіток, слід відштовхуватися саме від прожиткового мінімуму. Нехай депутати знають, як живуть прості люди, яким такі високі зарплати й не снилися.

 

Валентина МИРОНЮК,
мати п’ятьох дітей
(с. Княгининок Луцького району):
— Я так думаю: хай би вони пожили на мінімальну зарплату. Для експерименту — хоч кілька місяців. Ну, якщо не на мінімальну, то в два рази більшу я б їм дала. Може, тоді подумали б, як простим людям виживати, які тарифи на комуналку затверджувати? Я — одна з тих простих людей, які заробили мінімальну пенсію. Виручає те, що маю надбавку як багатодітна мати і ще трохи на малолітню дитину. І це вкупі — 1600 гривень. Тепер розумієте, чому мені так хочеться, аби був експеримент виживання не лише для таких, як я?

 

Галина КАЖАН,
заслужена артистка
України (м. Луцьк):
– Є така приказка, що від сидячої праці – геморой у с…. Мабуть, за це треба платити. Але скільки депутатам не дай – все мало. На прожиття вони мають більше ніж достатньо. От без чого людина не може обійтися, то це без моральних якостей. А їхня мораль така: чому не взяти, коли є можливість?
І це постійно повторюється з усіма народними обранцями.

 

Бліц провели Ярослава ТИМОЩУК, Лариса ЗАНЮК, Мирослава КОЗЮПА.