ЧИ ВИРУЧИТЬ СЕЛЯН ПІЛЬГОВЕ ПАЛЬНЕ?

Скільки б не говорили нам нинішні наші владці з високих державницьких трибун про економіку без політики, заперечуючи цим і “невмируще вчення” більшовика-Леніна, яке донедавна було для них несумнівним дороговказом, скільки б не повторювалися, неначе заклинання, подібні висловлювання, а схоже на те, що в чистому вигляді таки справді економіки без політики нема.
Саме до цього висновку спонукають колізії, що розгорнулися в нашій державі після недавнього різкого і для рядового загалу цілком несподіваного підвищення цін на пальне. Підштовхують до нього і міркування, що їх довелося почути від багатьох мешканців Горохівського, зокрема, району, зайнятих у найвіддаленішій, здавалось би, від політики сільськогосподарській сфері. Тим часом у першій декаді червня на майдані Незалежності в Горохові з’явився агітнамет, де кожен із перехожих міг отримати для ознайомлення листівку із заявою Асоціації фермерів Волинської області на підтримку блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”. “Розцінюємо ситуацію з цінами на паливному ринку,— ішлося у ній,— як удар, в першу чергу, по виробниках сільськогосподарської продукції, а далі — по кишенях українців...Стверджуємо, що підвищення цін на паливно-мастильні матеріали — це корупційна змова уряду України та російських нафтових олігархів...”.
І хоч протримався агітнамет на площі упродовж одного неповного дня, але привернув до себе увагу не тільки місцевих владців, а й доніс до горохівчан, позаяк чимало ЗМІ області цей факт “дипломатично” замовчали, ширшу інформацію про акцію протесту волинських фермерів проти підвищення цін на пальне, яку здійснили вони на автотрасі Луцьк—Володимир-Волинський. Вивчаючи ж у зв’язку із підвищенням цін морально-психологічну, скажемо так, ситуацію в аграрному секторі, наразі я зумисне обійшов запитаннями відомих горохівських керівників крупнотоварних сільгосппідприємств, депутатів обласної ради Андрія Турака та Романа Притулюка. Передбачаючи їхні відповіді, зробив це насамперед задля того, аби в даному випадку позбавити можливості декотрих наших владців, котрі відверті висловлювання цих керівників про нинішню сільську дійсність вважають упередженістю, говорити лише про “окремих невдоволених” при загальному, буцімто, благополуччі. Окремими, на думку ряду моїх співрозмовників, можуть сьогодні бути хіба що ті, хто зомбує маси самовихвалянням та наполегливо повторюваними запевненнями, що “такого сприятливого режиму для своєї роботи” наші аграрники ще не мали.
“Вирвали цим підвищенням цін із селянських рук за один раз десятки мільйонів гривень тільки у нашій області,— почув у Рачині Горохівського району,— ото і весь “сприятливий режим”.
На відміну від Андрія Турака, керівник ПОСП “Україна”, що у Вільхівці цього ж району, Григорій Шеремета політикою, як зауважив, не займається. До “окремих невдоволених” теж, здавалось би, не належить. Або ж, зважаючи на те, що підприємство його — в “середнячках” і це змушує постійно озиратися на все і всіх, тримає ту “невдоволеність” при собі. Але на запитання, чого слід сподіватися селянинові від нинішнього підвищення цін на пальне у найближчому майбутньому, відповів однозначно: “Нічого доброго”. Аргументуючи ці слова деякими конкретними показниками з ряду виробничих затрат і прибутків, сказав:
— Ще місяць тому “Україна” мала надію на економічне відродження. Думалося, ситуація на ринку сільгосппродуктів начебто стабілізувалася, види на врожай цього року від торішніх кращі, то вирвемося вже з більших труднощів. Але тепер боюсь про це говорити. Так, під жнива маємо пальне по пільгових цінах. Однак повністю потреби цим не перекриєш, а все мусить мати свою ціну. От і виходить, що село програє щодалі більше, бо всі ціни ростуть, а праця селянина знецінюється.
Про те, що зрослі ціни на пальне завдають селу нового нещадного удару, говорив мені і один із найбільш відомих у Горохівському районі фермерів — Олександр Парій із Ярівки. Багато на що погляди його та Шеремети — протилежні. Але в цьому точка зору виявилася однаковою. “Не займаючись політикою”, Григорій Шеремета у розмові зі мною звернув однак увагу на обставину, котра підвищення цін на пальне переводить усе ж в політичну площину. Бо й справді, чому, наприклад, перед останніми виборами до парламенту ціна бензину й солярки раптом мало не вдвічі (було таке) знизилася, але зразу ж зросла, щойно вибори ті минули? Невже то російським нафтотрейдерам, а не нашим олігархам та пропрезидентським фінансово-політичним кланам, котрі боролися за місця в парламенті, була в тих маніпуляціях вигода? І невже то нині вся причина тільки в російських трейдерах, які раптом саме перед президентськими виборами в Україні накинули на наше суспільство тугий зашморг нових цін, а не в тому, що, послабивши цей зашморг на сущий мізер, та ж влада отримала запрограмовану змогу продемонструвати черговий сплеск “турботи” про село і дати підставу піарщикам ще раз вказати електоратові, кого саме слід обирати? От тільки “турбота” ця аж надто якась своєрідна.
На цю своєрідність і звертали мою увагу співрозмовники в деяких інших селах того ж Горохівського району. Мовляв, не лізли ціни на солярку й бензин все вгору та вгору тільки в 2000-ому році, коли Кабінет Міністрів очолював Віктор Ющенко. Цей факт, мовляв, навіть Катерина Ващук в радіодискусії з Петром Симоненком та кимось із “Нашої України” не заперечила. А що ціни пільгові стали вищими, ніж були ринкові, то це і говорить, мовляв, про те, що подорожчання пального планувалось.
— Коли сьогодні так, а завтра інакше,— відповів на це Олександр Парій,— то не те, що робити, а часом і жити не хочеться.
Фермер Олександр Парій, як й інші фермери, теж має нині змогу одержати певну кількість пального за пільговими цінами. Але так само, як Шеремета, вважає, що основної “погоди” це не робить. “Бо душать ще й інші ціни. Наприклад, київської зборки трактор МТЗ-82 був 54 тисячі гривень, а за півтора місяця став 68 тисяч. Розмови про безпроцентну позику на купівлю техніки виявилися порожніми балачками. Що з бюджету, коли треба, можна брати, то краще в бюджет не влазити, бо віддавати маєш зерном, а стабільної на нього ціни нема, то може скластися, що віддасиш у два рази більше, ніж взяв”.
І зовсім забутим, коли вже говорити про пільги на пальне, як і декотрі інші, виявився сьогодні найбільш масовий в Горохівському, зокрема, районі сільгоспвиробник — селянин-одноосібник. До пільгового пального доступу він не має зовсім, до пільгової селітри — теж. І в банках, щоб позику взяти, ніхто на нього не очікує, і майнового паю свого, вийшовши колись із колгоспу, дуже часто не отримав він дотепер. Тим часом виробництво більшої частини цукросировини припадає у Горохівському районі на малі селянські господарства, картопляний лан повністю їхній та й зерновий клин у них теж чималий.
Ото ж слухають у вільну хвилину селяни радіорозповіді про величезну роботу уряду, здійснену для стабілізації цін на пальне, читають про це в деяких статтях, довідуються про це ж із теленовин, а думають те, що не кожен і скаже.
Петро БОЯРЧУК.